Різдвяні страви з присмаком традицій справжньої газдині Ніни Мигаль

Українську націю завжди ідентифікували за стійкими традиціями, багатими звичаями, унікальним етнічним одягом, красивими піснями тощо.

У цьому списку знайдеться місце ще для двох категорій, з якими іноземці асоціюють нашу державу й нині: вродливі жінки та смачна їжа. Ще більше вражає той факт, що ті ж красиві жінки самі й готують смачну їжу.

Саме до такої вродливої пані та справжньої господині Ніни МИГАЛЬ завітали в гості 6 січня, щоб дізнатись про особливості приготування їхньої сім’ї до новорічно-різдвяного періоду, а саме великих релігійних свят, за якими закріпились і родинні обряди, і народні традиції, і особливі страви.

Пані Ніна родом із села Люхча. Готувати жінка любила завжди. Кращі рецепти їй із юних років передавала мати. Здобувши освіту за фахом продавця в кооперативному коледжі Рівного, дівчина вирішила опанувати професію кондитера, що була ближча до душі. Для цього закінчила спеціальні курси на Черкащині. Після цього влаштувалась у кондитерський цех хлібокомбінату в Зарічному. Тож прожила там 25 років. Коли ненька Лідія захворіла, повернулась у рідне село доглядати за нею. Деякий час працювала в пекарні в Сарнах, а потім, коли загострилась хвороба очей, оформила пенсію та почала дбати хазяйство.

Ніхто не заперечить, що Ніна Мигаль – справжня активістка в Люхчі. Жінка співає в церковному хорі, бере участь в організації різних заходів, підтримує ініціативи, спрямовані на благоустрій села. Так, уже розмірковує, яку цікаву програму придумати для односельців на Водохреща, бо вже майже 10 років люхчани справляють купання у своєму селі, у чому є пряма заслуга пані Ніни. Крім цього, вона – учасниця народного аматорського фольклорно–етнографічного гурту «Троян», а тому знає та шанує давні українські обряди.

Тож у неділю застали сім’ю Мигалів у процесі останніх приготувань до свят-вечора. В той день їхня хата зустрічала гостей ароматом запашних пирогів. «Смачні пироги готує дружина? – запитала в чоловіка Володимира. – Не те слово!» – з гордістю відповів. Пані Ніна пояснює, що то на Різдво, а нині час братись до головної пісної страви – куті. Господиня скромно відповідає, що не має особливого рецепту приготування святкової каші. Кожна родина додає інгредієнти за смаком. В їхній сім’ї розпарюють і додають мак, сухофрукти та мед. Каже, що готувати завжди потрібно в доброму гуморі та з гарними помислами. З дитинства знає, що кутю варять ще вранці, щоб вона вдосталь постояла на покутті, тож дотримується так званого правила й донині. Коли ставить кашу в піч, то DSC_7594читає «Отче наш». Також мати навчила, що вносити головну страву вечора повинен чоловік у рукавицях, а інші члени родини заходити слідом і «кокати» – щоб кури сідали. Колись почесну місію вносити кутю виконував найменший син Руслан, а цьогоріч її доручили голові сім’ї – Володимиру. Донька Тетяна та син Володимир проживають в інших містах, проте люблять приїжджати додому, особливо на різдвяні свята.

У домівці Мигалів для каші облаштовують спеціальне місце: вмощують її на подушку з сіна поруч з нарядженою ялинкою під іконами. Ще один звичай, який пам’ятає з малих років, – це закликання з ганку мороза почастуватись, тричі повторивши: «Морозе-морозе, йди кутю їсти». Пані Ніна досі щороку гукає так з порогу, сподіваючись на хорошу погоду, вчасну весну та майбутній добрий урожай. А коли вже подають кутю до столу, то верхній шар збирають, щоб наступного ранку пригостити домашню птицю та худобу – аби господарство велось.

Як і годиться, на свят-вечір Ніна Мигаль подає 12 пісних страв. Пригадує, що навіть у скрутні часи, коли не було такого гастрономічного різноманіття, як зараз, мати й баба знаходили спосіб приготувати їх якомога більше. Бувало, що й рецепти вигадували самі, використовуючи продукти, що були в хаті. Наприклад, пояснює жінка, зараз часто додають у кутю горіхи, бо вони ростуть чи не на кожному подвір’ї, а колись то була рідкість, майже делікатес. Пригадує, що в дитинстві на пісній вечері ласувала насиченим пісним борщем зі сушеними в’юнами та грибами. А ще ніколи не забуде особливий кисло-солодкий смак кваші, яку готувала бабуся. Це поживний і корисний наїдок, що може бути як десертом, так і самодостатньою стравою. Роблять її з суміші різного борошна (пшеничного, житнього, вівсяного, гречаного, ячмінного), залитої кислим молоком. Розмішують до консистенції рідкої сметани та залишають на декілька діб, щоб забродила. Також її ровесники полюбляли пити молочний кисіль і часто приходили в гості на пироги, які в них були завжди.

Поцікавились у господині, чи є якісь особливі вимоги до страв на старий Новий рік. Ніна Мигаль пояснила, що суть Щедрого вечора полягає в його назві. Стіл і домівка цього дня повинні виглядати справді по-багатому, а господарі щедро частувати всіх, хто завітав у хату. Кутя на Маланку може бути як солодким десертом, так і поживним гарніром із м’ясом або підливою. Інші страви жінка радить підбирати за власним смаком, бо ніхто так добре не знає вподобання родини, як її ґаздиня.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz