Найрідніші

До Світлани Красовської в село Поляна потрапила п’ять років тому. Дуже хотіла зустрітися з жінкою, яка стала мамою двом хлопчикам із Рівненського будинку дитини.

І це попри те, що не хотіла всиновлювати аж двох хлопців, думала, принаймні, про одного або хлопчика й дівчинку. Та й ім’я одного з них – Іван – одразу не дуже сподобалось, хоча так трапилось, що саме з ним, не знаючи, зустрілася поглядом у дитбудинку під час першої зустрічі. Ще тоді зрозуміла – він її. Весь час молилася й просила Господа подати якийсь знак, допомогти їй прийняти правильне рішення.

Коли приїхали з чоловіком Василем в обласний центр удруге, няня, яка їх проводила до дітлахів, покликала: «Іване, до тебе мама приїхала!». І тут Світлана побачила того самого хлопчика. Він щодуху біг назустріч, обійняв і міцно пригорнувся. Із ним і повернулися додому. А через деякий час поїхали за братом.

Коли зустрілися з Романом, отетеріла, побачивши величезний шрам на його тілі (рідна мама вилила на нього кип’ячене молоко). Він дуже нажахав жінку. Опіками було вкрито 30 відсотків тіла. Окрім того, хлопченя говорило дуже невиразною мовою. Заспокоїла сестра Ніна, до якої зателефонувала. Радила не переживати. Чоловік теж, здавалося, був на її боці. Але тільки здавалося. Насправді виявився не готовим до таких життєвих випробувань. Замість допомогти впоратися з проблемами, підтримати кохану, просто залишив дружину одну в найтяжчий період, коли потребувала його опори, а дітей викреслив зі свого життя.

Світлана спочатку страждала, дітей увечері не можна було вкласти спати, Роман плакав і дуже сумував за батьком, до якого встиг звикнути. Все витерпіла ця мужня жінка, все перенесла й змалку виховувала відповідальність у малечі. Пояснювала їм, що поки вони не можуть купувати все, що їм хочеться, лише необхідне, бо збиратимуть гроші Роману на пластичну операцію.

красовська1Не зупинили жінку й слова відомого цілителя, який лікує медом навіть найтяжчі опіки: «Аби вилікувати Романа, вивезеш у лікарню все». Підтримали батьки-пенсіонери, й перший крок – зробили  хлопцю операцію у 2012 році, від якої залишився невеликий рубець. Згодом повезла сина на перевірку, в нього не піднімалася рука. Аби не робити хірургічне втручання щороку, лікарка порадила зачекати й через рік зробити повторну операцію (під шиєю і на руці).

Роман на три роки старший від брата Івана, хазяйновитий. Обидва помагають бабусі Ганні Талимонівні худобу пасти, адже дві корови тримають, каже Світлана. Хлопці – перші мамині помічники,  найрідніші в цьому світі. Почувається з ними щасливою.

Брати підтримують один одного, ходять на християнські зібрання. Цьогоріч 15-літній Роман з молоддю колядував, чим дуже пишається. Сини люблять фотографуватися з мамою у вишиванках. «Івану сама вимережила, – повідала Світлана Миколаївна, – а Роману – хрещена».

За останні декілька років у сімейних альбомах з’явилося багато нових світлин, які мають власну історію.

Одного разу директор місцевого освітнього закладу Іван Стахнюк повідомив Світлані цікаву інформацію: до Львова приїжджають американські хірурги, які в рамках благодійного українсько-американського проекту «Лікарі об’єднуються заради допомоги дітям» безкоштовно оперують малечу, яка постраждала від опіків.  Керівником цього проекту є доктор медицини Геннадій Фузайлов,  професор Гарвардської медичної школи, лікар бостонської клініки Shriners Hospitals for Burn Children. До речі, понад десять років тому лікарі цього шпиталю в Бостоні врятували українську дівчинку Настю Овчар, яка, рятуючи молодшу сестру з вогню, обпекла 80 відсотків свого тіла. Один із тих, хто тоді повертав Настю до життя, – Геннадій Фузайлов.

Світлана Красовська одразу поїхала в Сарни до завідувачки районною дитячою поліклінікою, лікаря-педіатра Людмили Садовнік, яка відгукнулася на її  прохання знайти телефон професора Фузайлова. Також поспілкувалася з директоркою проекту проти опіків, головним лікарем МЦ Medicover Мирославою Децик, яка вислала в Америку фото Романа.

Уперше в Україні американські хірурги використали UltraPulse CO2 Laser (Lumenis). Це особливо важливо, адже використання такого лазера в усуненні дефектів від опіків є надзвичайно дороговартісним. Усі процедури й операції для українських пацієнтів були абсолютно безкоштовними. Лікарі оглянули майже 200 дітей з різних областей України, які постраждали через опіки, відібрали півсотні для проведення оперативних втручань. Провели огляд пацієнтів, серед них був і син Світлани. Восени Роман переніс третю операцію, після якої хлопець дивився на свою шкіру й не йняв віри, що вона така гарна. Перше хірургічне втручання провів Бранко Бойович, друге – Ден Дрісскол.


Щоб оперувати дітей із опіками

красовська2Світлана Красовська із захопленням розповідає про доктора Геннадія Фузайлова. До 18 років він жив у Радянському Союзі, потім виїхав у США й майже два десятиліття вчився, щоб стати визнаним фахівцем із опікової медицини. Торік уже ввосьме приїхав в Україну в складі делегації американських і канадських лікарів, щоб оперувати дітей із опіками, вчити медиків, безплатно постачати сучасне обладнання лікарням. А також допомагає українським опіковим пацієнтам абсолютно безкоштовно скористатися останніми досягненнями сучасної медицини, наприклад такими, як синтетична шкіра виробництва компанії «Integra Life Sciences». Доктор Фузайлов прагне донести українцям, що запобігти опікам незрівнянно дешевше й простіше, ніж лікувати. В інтерв’ю Community він поділився думками щодо ефективної системи профілактичної медицини, а також про те, наскільки добре в нас поставлене лікування опікових хворих:

– В українській медицині найбільше не вистачає відповідних знань. Адже попри те, скільки дасте грошей, вони все одно рано чи пізно закінчаться. А необхідно, щоб щось залишилося. Це може бути тільки освіта, певне мислення, яке виробляється, коли є сувора інфраструктура, коли лікарям платять гроші за їх роботу, коли в лікарні кожен займається своєю справою, коли лікар лікує, а не вставляє вікна чи двері.

Українські медики заслуговують на повагу за те, що добре роблять свою роботу, маючи в розпорядженні мізерні ресурси. Скажімо, у США в середньому на лікування одного опікового хворого виділяють у відділенні реанімації до 10 тисяч доларів на добу. А що можна зробити на п’ять гривень? Українські лікарі роблять усе невідкладне, а на більше в них немає ні грошей, ні вмінь. Щоб зробити більше, вони повинні постійно вчитися, а для цього потрібна інфраструктура. Головна відмінність професіонала від того, хто таким не є, на думку Фузайлова, у тому, скільки він провів операцій (процедур) за певний період часу. Якщо лікар робить якусь операцію один або декілька разів на рік, то він не може бути професіоналом. І до нього мало хто піде оперуватися саме через це. Скажімо, впевнено йшла декілька разів до хірурга-онколога Юрія Чишкевича, який щодня робить по декілька таких операцій, тому що завдяки цьому він уже виключив можливість помилок. Це як в армії або авіації, коли багаторазовими тренуваннями доводять до автоматизму певні навички. Це і є професіоналізм.

Геннадій Фузайлов розмірковує про те, що саме треба впровадити в українську систему охорони здоров’я, щоб поліпшити лікування дитячих опіків. Найкраще – це їх запобігання. Бо лікувати їх дуже дорого. Якби люди в Україні на лікування опіків витрачали виключно власні гроші й бачили порядок необхідних сум, то вони, перш за все, говорили б саме про профілактику. Звісно, доктор каже не тільки про вартість ліків, але й послуг, які надають таким хворим лікарі та клініка. Поки що українці не оплачують усе це в повному обсязі, але якби платили, то докорінно змінили б підхід до цієї проблеми.

Але й це не найголовніше. У будь-якому випадку, навіть за успішного лікування хворого, все одно маємо інваліда. В Україні, як уже зазначав, просто немає необхідної інфраструктури, що дозволила б лікарям одержувати необхідний досвід, а хворим – потрібну допомогу.

красовськаНе так давно американські хірурги привезли в Україну синтетичну шкіру виробництва компанії «Integra Life Sciences», яку застосовують для відновлення шкірних покривів при опіках із великою площею, коли всі інші методи неефективні. Але з’ясувалося, що тут ніхто не вміє з нею працювати. Раніше, коли в бідних країнах третього світу вирували епідемії СНІДу, туберкульозу, малярії, багато міжнародних організацій та окремі держави давали достатньо грошей, щоб боротися з цим лихом. Але з часом з’явилася інша масова категорія хворих – люди, які стали інвалідами через отримані травми. І таких зараз набагато більше, ніж інфекційних хворих. Причому дуже часто інвалідами їх роблять не великі, а дрібні травми. Від великих вони дуже швидко вмирають, а на дрібні багато хто не звертає уваги й продовжує з ними жити. І це дуже велика проблема в кожній країні, де медицина в жалюгідному стані. У лікуванні опікових пацієнтів проблема хірургічних травм також актуальна. Майже 10 відсотків хворих, які не вмирають від опіків, залишаються інвалідами, якщо їм не надати необхідну медичну допомогу. Лікування опіків безпосередньо пов’язане з медициною катастроф, акцентує увагу Геннадій Фузайлов. Роз’яснює, у чому полягає специфіка роботи лікаря в екстремальних умовах, коли його чекають відразу декілька десятків, а то й понад сотню постраждалих:

– У медицині катастроф лікар повинен дуже швидко приймати рішення, які дадуть максимальний і швидкий ефект. Наприклад, коли у величезній залі вас чекає сотня або більше потерпілих, як визначити, кому з них першому треба надавати допомогу? При тому, що на саме рішення у вас не більше однієї-двох хвилин. У такому випадку треба сказати людям: «Увага! Встаньте, будь ласка, ті, хто мене чує! І вийдіть із зали». В першу чергу треба надавати допомогу тим, хто не зміг встати, тим, хто вже не в змозі сам сказати, що йому погано. Таким чином за лічені хвилини можна розділити пару сотень хворих у залежності від тяжкості їх стану.


 

Просто мама

Реформа системи охорони здоров’я, яка почалася в Україні, передбачає, що відтепер у нас повинні робити акцент на профілактичну медицину. Тут не допоможуть разові акції на зразок дня боротьби з алкоголізмом, хворобою Альцгеймера або ще з чимось. Адже якщо робимо щось для боротьби з алкоголізмом чи палінням лише один день у році, то це не означає, що в інші 364 дні можна пиячити й палити. Не всі розуміють, що концепція профілактичної медицини полягає в тому, щоб насамперед змінити поведінку людини. І Геннадій Фузайлов вважає, що лікар не повинен цим займатися, його обов’язок – консультувати, оперувати, лікувати й т.д. А профілактичні заходи, покликані змінити поведінку людини, – справа тих, хто займається організацією і формуванням системи охорони здоров’я. Коли він уперше говорив про це у Львові, його просто не зрозуміли. Один медичний працівник йому прямо сказав: «Я лікар, і особисто зацікавлений у тому, щоб у мене хворі БУЛИ!». Крім того, якщо лікарю не платити хороші гроші, він ніколи не буде займатися профілактикою, у нього для цього просто немає стимулів. Навіть смішно від нього таке вимагати. Лікаря можна вмовляти, соромити, як заманеться, але він все одно проігнорує все, тому що в нього немає ні грошей, ні часу на те, щоб змінювати поведінку своїх пацієнтів.

Отож, щоб система профілактики працювала, а не залишалася фікцією, потрібна інфраструктура, системний підхід, як і в будь-якій іншій справі. Мало надрукувати десь декілька статей, провести одну-дві, нехай навіть дуже хороших і правильних акції, адже це лише одна маленька цеглинка. Треба, щоб таких було багато. По суті, профілактика – це просвітницька система, яку треба проводити з урахуванням специфіки різних захворювань, поведінкових звичок людей і, природно, тих цілей, які треба досягти.

красовська4Насамкінець, трохи корисної інформації для майбутнім мамам. Упродовж чотирьох років американські лікарі проводили дослідження у Львівській області. З’ясували, що найефективніша профілактика опіків у дітей у віці від 0 до 5 років – це навчання майбутніх матерів у жіночих консультаціях, де вони спостерігають свою вагітність. Їм треба розповісти, що в будинку, де є маленька дитина, не повинно бути довгих фіранок, тому що вона може смикнути за неї і карниз упаде їй на голову. Треба поставити заглушки на всі електророзетки, щоб дитина не змогла нічого в них засунути, всі нижні шафи, в яких зберігаються побутова хімія, інші рідини й порошки, повинні бути надійно закриті, інакше малеча може щось витягнути звідти й випити це або з’їсти. Якщо таке трапилося, це означає, що матері ніхто не розказав про те, наскільки це небезпечно.

Для ефективної профілактики має бути налагоджена система подібного інформування та навчання на постійній основі. І для цього треба використовувати всі можливі ресурси.

Зі Світланою Красовською зустрілися перед її від’їздом з Романом до Львова на третю операцію. Звісно, Іван теж поїхав із мамою і братом. Як і п’ять років тому, жінка така ж життєрадісна, оптимістично налаштована, смілива й красива. А ще просто мама, яка обожнює своїх синів. Нехай вони ростуть здоровими й щасливими.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz