Крути

Минуло понад 100 років, як на історичному шляху українського державотворення закарбувався новий символ – Крути. Бій, що відбувся 29 січня 1918 року на залізничній станції неподалік селища Крути, ознаменував відлік нового духовного злету української нації.

У середині січня 1918 р. петроградський Раднарком розгорнув повномасштабний військовий наступ проти Української народної республіки. Радянська Росія не могла змиритися з існуванням незалежної України. Після проголошення Центральною Радою IV Універсалу в січні 1918 р. УНР опинилася у фактичному стані війни з більшовиками. Зайнявши Полтаву, на захід просувалися радянські загони під командуванням М. Муравйова, а з Гомеля наступав на Бахмач відділ Р. Берзіна. Нечисленні війська Центральної Ради чинили слабкий опір агресорові.

Військове командування по захоплення Києва здійснював М. Муравйов. Більшовицьке угруповання під його керівництвом нараховувало до 6 тисяч чоловік, це були відділи петроградських, московських і тверських червоногвардійців (разом 1500 бійців), а також бронепоїзд № 2. Загін Р. Берзіна називався 2-ою Революційною армією, загальна чисельність якої досягала 3500 вояків, 400 моряків, 12 гармат. Частина цих сил залишалася в Гомелі, а безпосередньо в Бахмачі перебували 436-й Ново-Ладозький і 534-й Ново-Київський полки, відділ балтійських моряків і бронепоїзд ім. В. Леніна. Наступ на Київ більшовики здійснювали у двох напрямках: Харків–Полтава–Київ і Курськ–Бахмач–Київ. 28 січня обидві радянські колони з’єдналися на вузловій залізничній станції Бахмач. Муравйов розпочав підготовку до наступу на Київ уздовж залізниці Бахмач–Ніжин–Дарниця.

Українські частини почали відступати. Військовими силами Центральної Ради, які ввечері 28 січня 1918 р. без бою відступили з Бахмача до ст. Крути, командував сотник Ф. Тимченко. Тривалий час найбоєздатнішою частиною під його командуванням був бойовий відділ 1-ї Української військової юнацької школи, яким командував сотник А. Гончаренко. Але кількатижневе перебування на позиції і відсутність підкріплень негативно вплинули на бойовий дух юнаків і 23 січня школа самочинно повернулася на відпочинок до Києва. Саме це й змусило Ф. Тимченка без бою залишити Бахмач.

Відтак під командуванням сотника Ф. Тимченка залишилося не більше 300 бійців: 80 глухівських вільних козаків, рештки куреня Смерті й 13-го Січового полку, бронепоїзд, яким командував сотник М. Ярцев і бойовий потяг сотника С. Лощенка. Після більшовицького наступу А. Гончаренко попросив допомоги, і вже 28 січня 1918 р. з Києва назустріч більшовицьким військам, що наступали, вирушили 300 юнаків 1-ої Української військової школи. Разом із юнаками зголосився їхати на фронт Помічний курінь Січових стрільців (116 чоловік), котрий був призначений для несення охоронної служби в Києві. Його створили в середині січня 1918 р. з ініціативи патріотичної української молоді – студентів Київського університету Святого Володимира й Українського народного університету, а також учнів 2-ої Української гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства. Мав він у своєму складі лише одну сотню студентів, гімназистів, слухачів фельдшерської школи. Отаманом був студент С. Король, 1-ою сотнею командував студент Українського народного університету Т. Омельченко. Вони майже не мали бойової підготовки, недостатньо було боєприпасів, зброї, зокрема 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд у вигляді артилерійської гармати на залізничній платформі. Курінь мав на меті допомогти українським частинам утримати станцію Бахмач. По дорозі прийшло повідомлення, що в Бахмачі вже ворог. Тому загін зупинився на станції Крути – за 120 км від Києва.

Перемога під Крутами давала б шанси відбити Бахмач, зруйнувати колії і почекати підтягнення до Києва військових частин із регіонів. Поразка відкривала б ворогові шлях на столицю. Проти них рухався передовий загін військ Муравйова кількістю до 6 тисяч бійців, його підтримувала вогнем артилерія з бронепоїздів.

Більшовики просувалися вперед. Їх гарматна батарея зосередила вогонь по українських позиціях. Приблизно в цей час їм на допомогу прибули інші загони Муравйова, зокрема 1-ий Петроградський, а з боку Чернігова – бронепоїзд, котрий почав обстріл із тилу.

Тим часом у студентів закінчувалися набої та снаряди для гармати. Бій тривав цілий день – із ранку 29 січня 1918 р. і до вечора. Як наслідок, більшість загинули, деякі потрапили в полон. Надвечір 28 полонених студентів і гімназистів розстріляли у дворі ст. Крути. Перед смертю гімназист-галичанин І.Г. Піпський заспівав «Ще не вмерла України…», його спів підхопили й інші юнаки.

У перебігу військових дій бій під Крутами не мав стратегічного значення, але трагічна загибель студентів і гімназистів Помічного куреня та юнаків 1-ої Української військової школи, які винесли на своїх плечах основний тягар бою, стала символом патріотизму та жертовності в боротьбі за незалежну Україну. За рішенням УЦР, тіла вояків перевезли до Києва й урочисто поховали на Аскольдовій могилі.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz