Хранитель храму та сімейний молитвеник Йосип Захарчук

Він завжди першим приходить у храм й останнім залишає його. Дбає про благоустрій церкви, зберігає її майно, вирішує господарські справи. На плечах старости Свято-Іоанно-Богословського храму села Чабель Йосипа ЗАХАРЧУКА лежить ще чимало обов’язків, з якими він, попри поважний вік добре справляється. Цьогоріч чоловік святкує подвійний ювілей, адже 27 січня йому виповнилося 90 років, 20 з яких він віддав службі Богові та громаді на посаді церковного старости.

У Чабелі Йосипа Трофимовича знають усі. Він – найстарший житель села, якого щиро люблять і поважають односельці. П’ятихвилинної розмови з ним достатньо, аби зрозуміти, яка це мудра, добра та світла людина. Чоловік із любов’ю говорить про свою велику родину, проникливо переповідає події з дитинства та юності, а коли починає розповідати про рідну церкву, на очі накочуються сльози.

Йосип ріс у православній родині, малим відвідував храм із батьками, тож вірував у Бога з дитинства. Пригадує, коли в їхньому селі ще не було церкви, то люди ходили на богослужіння в Селище, долаючи 5 км пішки через ліс.

Усе життя чоловік прожив у Чабелі. Юні безтурботні роки в пана Йосипа відняла війна, не питаючи. «Тоді ніде спокійно не було. Прокидались під звуки пострілів і вибухів. Засинали, не знаючи, що готує завтрашній день. А скільки вбивств, цілі сім’ї гинули. Тяжкі часи були…» – з журбою згадує дідусь.

В радянські часи працював лісником. Тодішній голова не раз дорікав Йосипу Трофимовичу за те, що відвідує храм, навіть погрожував звільнити. Чоловік на це не зважав і далі прокладав стежку до Бога. А оскільки роботу виконував сумлінно, то й пропрацював лісником 35 років. Коли пішов на пенсію, то ще більше часу почав приділяти духовним справам.

Пан староста приступив до виконання своїх обов’язків навіть не з першого дня існування Свято-Іоанно-Богословського храму, а з першої цеглини, закладеної в його основу. Адже ініціатива будівництва церкви належить йому та покійній дружині Єві. Ніколи не забуде староста той день, коли йому дали дозвіл DSC_0007розпочинати будівництво. Тоді, у 1999 році, на престольний празник у Селище приїздив владика. Покликав Йосипа Трофимовича до себе та й питає: «Як будете церкву будувати?». Майбутній староста аж зніяковів від радощів. А владика продовжив: «Як положите руку на серце, то все вийде».

До покладеної на нього місії та ввіреної справи пан Йосип поставився дуже відповідально. Плекав майбутній храм від першого камінчика до останньої деталі. Не один поріг обтоптав у Сарнах, щоб допомогли звести храм у Чабелі. «Трудненько тоді так жити було, але люди допомагали. Помаленьку скупляли матеріали. Все робили: і ліс тягали, і цемент заливали, і будували. Так і поставили церквушку. Маленько тоді нас було. З усього населення села 10% православних. Мала сім’я бджіл, а вулик збудували. І слава Богу!» – щиро, протираючи змокрілі очі, розповідає староста.

DSC_0008Свято-Іоанно-Богословський храм освятили у 2004 році. У 2008-му його настоятелем став отець Олексій. Відтоді вони вже 10 років разом піклуються про святиню. «З першого дня, коли прийшов у парафію, і до сьогодні ми разом. За ці роки не зустрічав такої надійної людини, як наш староста, щоб можна було в усьому покластись. Він першим протоптує стежку до храму, турбується, щоб у ньому парафіянам було тепло й затишно. А коли їде підлікуватись у санаторій чи госпіталь, то перед тим чітко роздає завдання, хто й за що відповідає. Дуже переживає за храм», – укотре підтверджує отець Олексій шанобливе ставлення до Йосипа Трофимовича.

Парафіяни також розуміють, що нині мають церкву, завдячуючи старості та ще декільком людям, які у свій час зробили велику справу. Тож не дивно, що не довіряють церковні справи нікому іншому. Розуміють, що з часом поважного віком Йосипа Трофимовича мусить хтось замінити, але з гордістю стверджують, що такого старости в них більше не буде ніколи.

DSC_001620 років Йосип Захарчук бездоганно виконує обов’язки старости. Каже, що церковна робота для нього неважка, бо доглядати за святиню подобається. Нині ж у Свято-Іоанно-Богословському храмі є багато малих помічників, які роблять усе, що скаже шановний чоловік. Тож на майбутнє у нього ще чимало планів: «Діждемо весни, то будемо обшивати церкву, бо вже набрали матеріалів».

DSC_0030
Фото Василя СОСЮКА.

Із Йосипом Трофимовичем у церкву ходить уся його родина, а це шестеро дітей з сім’ями, 27 онуків, 47 правнуків й одна праправнучка. Багатий нащадками дід Йосип розповідає, що з онуками й правнуками сумно не буває ніколи. Родина пишається своїм мудрим, добрим і працьовитим наставником. «Він – наш молитвеник, справжній охоронець, який молиться і за дітей, і за внуків, і за правнуків. Казав, як починає молитись, то про себе забуває, поки перерахує всі імена. Він завжди вміє дати пораду й підтримати, не наполегливо, а розумно, мудро. Мабуть, Бог і дав йому стільки років життя, бо він добрий до всіх людей: до своїх і чужих, старших і дітей», – з любов’ю про дідуся розповідає внучка Оксана.

За своє життя Йосип Захарчук виплекав дві святині: храм Божий і праведну сім’ю. Й у свої майже 90 років продовжує служити Богові та вірянам. Певно, мало церков можуть похвалитись таким поважним і досвідченим старостою. Тож Божої благодаті, міцного здоров’я і многая літа Вам, Йосипе Трофимовичу!

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz