Жити й поводитися так, щоб раділа совість

Валентина ХРИСТОПАЛОВА очолила дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 5 «Вербиченька» в місті Сарни 35 років тому. Перед цим отримала десятилітню практику в міському ДНЗ № 3 – мала півставки музичного керівника (грала на баяні) й півставки вихователя.

Також трудилась упродовж трьох років у місті Золотоноша Черкаської області, відробляла практику. Одразу після закінчення Дубенського педагогічного училища її направили в дуже віддалене село під назвою Кривоносівка на Черкащині, але затрималась вона там ненадовго. Старанність дівчини оцінила завідувачка дитсадка Золотоноші й вона забрала її до себе музичним керівником на три роки. Згодом закінчила й Рівненський педагогічний інститут ім. Д.З. Мануїльського.

DSC_6503Валентина Павлівна родом із Антонівки Березнівського району. Батько був завідувачем лісоскладом, тож родину направили на Немовицьку станцію, де минуло її дитинство. Дівчинці ледве виповнилось 14, сестрі 11, а братові 9, коли помер тато. Ще молода мама залишилася вдовою, сама піднімала дітей. Влітку дітлахи збирали ягоди та гриби, самі на себе заробляли. Донині пам’ятає запах свіжоскошеної трави, молодого кропу, коли приїжджала з училища додому. На станції були клуб і школа. Тепер людей залишилось мало. Молодь виїжджає. Старші нарікають на захаращеність лісу сміттям.

Колосальні зміни відбулися із дітьми та батьками впродовж трудової діяльності завідувачки. Раніше переважали моральні якості, батьки були ближчими до вихователів. Через нестачу роздавального матеріалу, малюнків виготовляли їх власноруч. Тепер усе змінилось, є комп’ютер.

Валентина Христопалова завжди намагається жити за принципами чи поводитися так, щоб за неї раділа її совість. Можливо, не завжди все виходить, як хочеться. Але за неможливість Бог не карає. Чи суворий вона керівник? Ніколи й ні на кого не злиться. А якщо, буває, на декого й нагримає, то через годину про все забуває. Коли ж племінниця залишилася сиротою, не роздумуючи взяла її на виховання. Дівчина виросла, вийшла заміж і стала мамою двох дітей, працює вихователькою.

DSC_6532У «Вербиченьці», яку відвідують 125 малюків (одна група ясельна і 5 дошкільних), зробили ремонт власними силами за фінансової підтримки батьків. Чоловік Валентини Павлівни із сином виклали плиткою кухню, пральню. Помітила гарно поєднані кольори навіть на сходових клітках. Натомість пані Валентина цитує слова, які їй імпонують: «Уже досить прикрашати садочки та школи, пора прикрашати свої душі».

«Методистка Марія Бартош – моя найперша помічниця. Музична керівниця Інна Симончук теж велика розумниця, і вихователі стараються, – хвалить своїх підлеглих пані Валентина. – Завжди радяться й ніколи не стидаються це робити. Бо не соромно не знати, а соромно не знати й не цікавитися, не запитувати».

Малят тричі харчують, продуктами, серед яких і фрукти, забезпечені. «Допомагає Сарненська міська рада. Якщо звертаємось за потребою, відмов немає. За кошти міської ради відремонтували фасад дошкільного закладу, зробили водовідливи. Зараз уже готова проектна документація на реконструкцію всієї системи опалення. У планах також замінити 8 дверей. Ця влада дійсно допомагає», – наголосила Валентина Христопалова.

DSC_6541У дитсадку акцент роблять на патріотичному вихованні. Завідувачка сама фотографує, розміщує світлини на сайті, описує заходи, що проводять. Адже однією подією патріотизм не виховаєш. Упродовж п’яти років ведуть шефство над Будинком милосердя, який відвідують з вихованцями з концертними програмами, і батьки теж приносять подаруночки. Навідуються й до ветерана Другої світової війни Олексія Клименка. Діти люблять усе цікаве. Багато свят організовують із батьками, про що розповідають на сайті закладу світлини. Їх чимало. Відео знімає Валентина Павлівна. Навчає підлеглих і каже, що жодні інститути й отримані в них ступені не замінять самоосвіту, тож змушує вчитися й самовдосконалюватися.

У розмові зачепили й тему «Нової української школи». Чи готові випускники «Вербиченьки» до навчання в школах? Однозначно – так. Хоча програма не вимагає, аби в ДНЗ навчали дітей читати, малюки читають. Внучка Валентини Павлівни (донька племінниці) зараз навчається в першому класі Сарненського НВК «Школа-колегіум» ім. Т.Г. Шевченка. Дуже добре, що зараз іде адаптація учнів без навчання. Адже дітлахи непосидючі, їм навіть 30 хвилин уроку висидіти важко. А нині можна й на підлозі посидіти, й походити вільно. «Мені особисто дуже подобається «Нова українська школа». Впродовж року діти звикнуть до приміщення, класу, колективу, а тоді й навчатимуться із задоволенням», – переконана Валентина Христопалова.

DSC_6551Із завідувачкою та з її дозволу заглянули в групи й зробили фото. Хлопчики й дівчатка дуже люблять позувати. У середній групі вихованці з вихователькою Аллою Ващик проводили гру «Знайди собі пару», а потім малята зробили веселий «живий» потяг. Сидячи в колі й передаючи м’ячик одне одному, дітлахи називали ввічливе слово. В іншій групі вели мову про лікарів і здоров’я. Розглядаючи великі картини, відповідали на запитання виховательки Лариси Глабець. Ділилися і власним дитячим досвідом, як побували на прийомі в лікаря, де їм робили щеплення.

Про те, як треба піклуватися про власне здоров’я, завідувачка дошкільного закладу теж може розповісти чимало. Вже четвертий рік поспіль жінка щоранку обливається холодною водою.

Позаминулого понеділка Валентина Христопалова відзначила день народження. Хочемо побажати Вам, Валентино Павлівно, ніколи не зраджувати свої головні принципи: справедливість, лояльність, професіоналізм. Залишайтеся такою ж мудрою та шанованою організаторкою, працювати під керівництвом якої – задоволення для підлеглих.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz