«Вступав в інститут, навчався в академії, а закінчив університет»

Так жартома про здобування вищої освіти розповідає Віталій Сашко. Закінчивши Сарненську середню школу № 5 (нині Сарненська гімназія), став учнем ВПУ № 22, де отримав п’ятий розряд механізатора і другий – муляра.

Потім поступив в Український інститут інженерів водного господарства, який згодом перейменували в Українську державну академію водного господарства, а закінчував уже Рівненський державний технічний університет. Упродовж року шукав роботу, і так сталося, що прийшов у ВПУ № 22. Тоді якраз майстер виробничого навчання пішла у відпустку по догляду за дитиною, тож попросив прийняти на роботу на цей період. Директор закладу Володимир Городнюк, який про кожного працівника може написати книжку, повірив у нього й Віталій майже 4 роки трудився майстром виробничого навчання будівельників, а потім IMG_5763упродовж 10 років – викладачем технологій столярних робіт. Працював і першим заступником із навчально-виробничої роботи, а за кількістю поїздок у столичне міністерство поставив навіть своєрідний рекорд. Тепер Віталій Сашко – викладач спецдисциплін. Будь-яка діяльність для чоловіка є шанованою, навіть коли треба з учнями прибирати територію біля училища й працювати нарівні з ними.

До речі, цікава історія щодо імені та прізвища викладача. Мама хотіла наректи його Олександром, але подруги в технікумі, де навчалася, на щастя, вмовили назвати сина Віталієм, про що теж не жалкує. А Сашко – його прізвище.

Особисто пам’ятаю, коли навчалася сама, як учителі говорили деяким моїм однокласникам: «Не хочеш учитися, підеш у ПТУ». Тепер вже все по-іншому. Буває, що в професійне училище приходять ті, хто не знає, куди потрапили, але є і такі, які прагнуть чомусь навчитися. Деякі навіть уже мають певні професійні навички. Скажімо, у групі, де проходило навчання в день нашої зустрічі з викладачем, є  хлопчина, що перепаяв не одну трубу. А Віталій Олександрович пройшов чималу практику у власній оселі, яку добудовував для родини, утеплив, поставив на той час добротний економний котел. Адже з дружиною виховують трьох дітей – двох синів 14 і 10 років і донечку, яка народилася з татом в один день – 16 травня.

Дружина Віталія Оксана Леонідівна віддається сповна дітям, адже середній Артем потребує найбільшої уваги. Добре, що в Сарненській ЗОШ № 4  І-ІІІ ступенів, де хлопчик одержує інклюзивну освіту, створені всі умови для таких діточок. До трьох років Артем розвивався нормально, говорив перші слова, розповів Віталій Олександрович, а потім невідомо з якої причини перестав розмовляти.

 


Професія сантехніка стає знову престижною

Вище професійне училище № 22 міста Сарни стало першим пунктом у масштабному українсько-швейцарському освітньому проекті «Державно-приватне партнерство для поліпшення санітарно-технічної освіти в Україні». Віталій Сашко пам’ятає, як у приміщенні тепер уже унікального не тільки для Рівненщини Навчально-практичного центру санітарно-технічної освіти стояли екскаватори й бульдозери, навіть КамАЗи, ЗіЛи. Були й оглядові ями. Тепер добудований другий поверх, а в  закладі готують спеціалістів-сантехніків найвищого професійного рівня.

Освітній проект, що тривав 48 місяців і був представлений у 2014 році, мали завершити у 2018-му. Однак його продовжили ще на чотири роки, розповів директор професійного закладу Володимир Городнюк, який також ділиться своїми думками:

DSC_2080-768x511 А з таким працівником як Віталій Сашко, – зазначив Володимир Павлович, – можна сміливо йти в розвідку. Він спеціаліст на всі руки і в майбутньому наші випускники-сантехніки отримуватимуть також навички й електрозварника. Уявіть, приходить майстер робити людині ремонт, і це фахівець, який усе вміє. Звісно, залежить від учня, чи захоче він освоїти декілька професій у комплексі. Скажімо, викладач Віталій Сашко може також виконувати зварювальні роботи.

У модернізованих майстернях училища учні мають доступ до найсучасніших навчально-методичних матеріалів, високотехнологічних інструментів і нових санітарних технологій. А викладачі й майстри виробничого навчання отримали необхідні знання та практичні навички, які належним чином передають вихованцям. А от щоб пройти практику, приміром у дільниці водопостачання, потрібно отримати дозвіл аж через Київ. І цей процес очікування згоди може затягнутися на цілий рік. Чесно кажучи, акцентує мою увагу Віталій Сашко, у самому училищі, де наявні новітні технології, учні набагато більше навчаться.

Отож українсько-швейцарський проект у партнерстві з компанією «Геберіт Трейдінг» (Geberit) виявився успішним. І відрадно, що професія сантехніка тепер стала пріоритетною і для уряду.

 


Училище розвивається

Подією національного масштабу стало відкриття ще одного навчального центру у Вищому професійному училищі. Перші ластівки — 23 учні групи 08 монтажників гіпсокартонних конструкцій, які також освоїли тут нову професію монтажника сантехнічних систем та устаткування, зможуть працювати з найсучаснішими матеріалами в сантехнічній галузі. Директор закладу сподівається, що ця спеціальність буде затребуваною. Викладач спецпредметів Віталій Сашко зізнався, що радий відкриттю ось такого навчально-практичного центру: «Це потрібно було зробити давно, бо потреба в них дуже велика, адже навіть найкращу систему можна зіпсувати неправильним монтажем».

IMG_4597Аби омріяна спеціальність потім не стала помилкою життя, радить нинішнім випускникам освітніх закладів самостійно визначитися з уподобаннями ще в школі, зважено підійти до оцінки власних сил і здібностей, дізнатися якнайбільше про ринок затребуваних спеціальностей. Адже престижна професія не гарантує гідної матеріальної забезпеченості й не обіцяє кар’єрного зростання. Заробіток залежить від того, наскільки хорошим фахівцем стане людина.

В Україні достатньо менеджерів, економістів, юристів, а от справді кваліфікованих сантехніків бракує. Саме тому ця професія нині стає популярною і престижною серед учнів ВПУ № 22, каже викладач спецдисциплін Віталій Сашко. Коли запитала, яким він бачить професійний заклад у майбутньому, відповів: «Ми продовжуємо розвиватися, не включаючи задню передачу, як кажуть автомобілісти, йдемо вперед і в нас усе виходить, як треба. І все тому, що маємо такого рушія, як наш директор Володимир Городнюк. Таке враження, що в його блокноті все написано на 20 років наперед. Не один раз доводилося їздити на різні зустрічі в інші училища. І всюди запитували: «А як поживає Володимир Павлович?», на що відповідав: «Сам не спить і нам не дає». Тому, думаю, поки він залишатиметься директором, йтимемо вперед і з училищем усе буде гаразд».

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz