Майстерність вчителя

Кажуть, письменник живе в книгах, художник – у картинах, скульптор – у скульптурах, а педагог – у справах і думках учнів. До вчителя ідуть з болем і радощами, черпають сили для підкорення нових висот, бо він зазирає в минуле, живе в сьогоденні, прокладає місток у майбутнє. Працювати вчителем – Божий дар.

Мабуть, звернули увагу на заголовок і скептично посміхнулися? Зацікавило, чому саме зараз, в умовах впровадження «Нової української школи», виникло бажання розповісти про улюбленого вчителя Світлану ГУНЬКО – майстра освітньої галузі? Адже зараз більшість, свідомо забуваючи про таких, як вона, пишуть лише про недоліки в навчанні та вихованні дітей минулих часів, незрозумілість перспектив розвитку освіти, про проблемних учителів і батьків, жорстоке та корупційне сьогоднішнє шкільне життя… Негатив заполонив освітянське та суспільне буття, поступово втрачається єдина й головна функція вчителя в школі. Так, проблеми в освіті є і на них обов’язково треба наголошувати, але ж, як на мене, доцільно розповідати й про цікаві постаті сучасних українських педагогів, якими щедро наділена Поліська земля, адже зростання та розвиток кожної людини під постійним їх супроводом. Та й є серед них особлива когорта не ремісників, а митців від Бога. Вони вміли не тільки формувати якісні знання, а, насамперед, були здатні визначати подальшу долю учня. Їхні уроки актуальні й нині, саме зараз декотрих можна справедливо назвати агентами змін «Нової української школи».

Саме таким учителем для мене та багатьох інших сарненців є Світлана Іванівна Гунько, яка 31 січня відсвяткувала славний ювілей! Це людина, яка відданою працею освятила життєвий шлях тисячам учнів, від яких увесь тиждень приймає вітання з різних куточків планети. Це особистість, яка  уособлює всі найкращі якості людської моралі: людяність, інтелігентність, інтелект, фаховість, відданість педагогічній праці, чуйність… Адже більшу частину життя провела в шкільних кабінетах. І це моя рідненька вчителька, вічно молода наставниця, біла голубка, кожна грань особистості якої світиться яскраво.

DSC_0022Світлана Іванівна розпочала педагогічну діяльність у 1961 році вчителем фізики Степанської школи робітничої молоді. Трудилася з чоловіком Миколою Якимовичем, який викладав там історію. У 1963-му прийшла працювати вчителем фізики у Сарненську восьмирічку, нинішню ЗОШ № 3 І-ІІ ст., де через два роки, після суворого відбору та перевірки знань учнів, стала заступником із навчально-виховної роботи. Як завуча її не боялись, а шанували, поважали. Коли на перерві  прямувала коридором, стишувався дитячий галас, бо назустріч ішла спокійна, уважна, струнка, інтелігентна Світланка, як ласкаво позаочі її називали учні. Тоді ще дівчатка вели анкети й часто там писали, що хочуть бути схожою на Світлану Іванівну. Вона за потреби могла відійти від стандартної структури уроку. Що ж стосується бешкетників, які завжди є і будуть у школах, розмова з ними, пам’ятаю, була ласкавою та короткою: «Діти, напишіть число, класна робота. А тепер закрийте зошити й відкрийте записнички (вона завжди наполягала, щоб школяр мав його) і запишіть: «Будьте завжди чесними самі перед собою…».

Такий і був її чоловік Микола Якимович. Як приклад наведу один із його вчинків. Працюючи вчителем, він настільки пройнявся долею хворої школярки, що сам домовився з хірургом Київського лікувального закладу і той успішно прооперував дівчинку. Про це не написали газети, не було на той час інтернет-сайтів, щоб оприлюднити інформацію. Але скроплена сльозами вдячність мами дитини назавжди зберегла доброту вчителя в серці. Таке воно, подружжя педагогів Гуньків.

Пропрацювавши в ЗОШ № 3 двадцять чотири роки, в 1987-му, коли запрацювала Сарненська ЗОШ № 2 І-ІІ ст., Світлана Гунько перейшла трудитися в новий заклад. А вже з 1991 по 1995 роки очолила його. Після цього звільнилася за власним бажанням і ще 10 років продовжувала навчати дітей фізики, щоправда, паралельно реалізувала давню мрію – навчати дівчаток крою та шиття.

На заслужений відпочинок Світлана Іванівна вийшла  учителем вищої категорії зі званням методиста, двічі відмінником народної освіти, маючи багато державних нагород. Але найбільше її визнання – це учні, багато з яких пішли професійною стежкою улюбленого викладача. Та через плин років і досі пам’ятають наставниці добре слово. Її енергія, сила волі, мудрість і любов до ближнього стали нам дороговказом у житті. Саме тому вихованці, які її поважають, не мають права схибити, жити по-іншому. Ось у цьому є майстерність вчителя, що проявляється в найпростішому – бути доброю людиною.

Вдячна Богові, що дав мені можливість навчатися саме в неї. Низький уклін Вам, великий наставнику, і Вашому педагогічному талантові. Вогник, засвічений Вами, вже багато років світить і зігріває мене в найскрутніші хвилини й ніколи не згасне, бо передаю його своїм вихованцям.

Вірю, що мудрий вчитель, чарівна жінка та віддана мама Світлана Гунько ще довго радуватиме рідних, друзів, колег та учнів своїми надбаннями, і вже не тільки педагогічними, а й мистецькими, кулінарними. Адже прокидається вона зазвичай до схід сонця й подумки мандрує вулицею, вітаючи все живе, що пробуджується від сну. А головне, своїми справами, словом і прикладом нині вона викладає найтяжчу на світі науку – як бути людиною!

Вікторія ДРИГАНЕЦЬ, колишня учениця, випускниця Сарненських ЗОШ № 3 І-ІІ ст., ЗОШ № 2 І-ІІІ ст.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz