Вікторія КИСИЛЕНКО: «Моє перше кохання – флористика. Друге – українська народна іграшка»

У Сарненському історико-етнографічному музеї відкрили виставку ляльок із льону та народних іграшок. Її презентувала їхня авторка – народна майстриня Вікторія КИСИЛЕНКО, яка першою в Рівненській області відродила поліську ляльку.

DSC_8942Перед виступом гості директор музею Вікторія Дашко розповіла присутнім цікаві факти з історії української народної іграшки, зокрема ляльки-мотанки. З давніх-давен ще 25 тисяч років тому, ці ляльки мали сакральне значення. Їх поділяли на три види: лялька-немовля, баба-мотанка і лялька-наречена. Кожну з них вважались оберегом. Коли дівчину видавали заміж, то серед сувоїв, домотканого полотна лежали в скрині й ляльки-мотанки. Цікаво, що на них не було обличчя. Язичники вважали, що саме через лице передавалась у ляльку душа, а вона могла бути як доброю, так і злою. А християни почали зображувати на обличчях хрест, щоб оберігав від злих духів.

«Надзвичайно приємно бачити, що на виставку чудової майстрині, вироби якої дійсно вражають, завітало так багато людей. Її роботи з різних підручних, але натуральних матеріалів, виготовлені з теплом і любов’ю», – додала Вікторія Василівна.

Спілкування з публікою Вікторія Кисиленко розпочала нетривіально – з пісні. «Ось із таким донбаським фольклором я приїхала на Рівненщину. Донбаський степ – це не випалене каміння, не пісок, це – краса. Бо DSC_8899там ростуть такі диковинні рослини, як ковила, там пахнуть полин, безсмертник, сила-силенна медоносних трав. У тому степу я була з 5-6 років. Бабуся водила мене через нього далеко в церкву. По дорозі завжди збирала ті квіточки. Бабуся кричить: «Доганяй!». А я тільки підбіжу та й знову відстаю, бо ті рослинки перебираю. З тих пір з’явилась у мене любов до степу, квітів, трав – усього, що росте навкруги. А перше моє кохання – флористика», – розповідає жінка. Тож коли у 18-річному віці переїхала в Рівне, то з Луганщини навезла сюди квітів, насіння, щоб продовжувати займатися цим тонким мистецтвом.

Тут, на Поліссі, Вікторія Кисиленко вперше побачила льон, який цвів навкруги. «На той час дуже багато знала майстрів і все пробувала: і на керамічному верстаті працювати, і на ткацькому, і вишивати… Але нічого мене так не приваблювало, як льоноволокно – тепле, піддатливе, гарне, а найголовніше – натуральне DSC_8906та рідне. Спробувала, і, як кажуть у народі, «тут Остапа понесло», – ділиться спогадами майстриня.

Головна в її творчості – лялька з тріпаного льону. Свою першу ляльку зробила в 1981 році. Знайомі та колеги почали цікавитись і забирати вироби, тому, розуміючи, що вони подобаються людям, продовжила створювати нові. Колись, незнайома жінка з Волині, з якою пані Вікторія їхала в потязі, випадково побачила ляльку та запевняла, що в дитинстві гралась такою ж. «Тоді зрозуміла, що на правильному шляху, бо ж створила її суто інтуїтивно», – каже майстриня. Ляльки з тріпаного льону вона робить уже понад 20 років. Зізнається, що творчий шлях від першої до останньої не пройшов без мук, адже завжди хотілось робити їх усе кращими.

Звертаючись до наймолодших відвідувачів – учнів місцевих шкіл – Вікторія Кисиленко запевнила, що головне правило творчості – не шукати ідеї в інтернеті. Там, звичайно, багато цікавого, але воно чуже. «Я постійно думаю, чим здивувати своїх учнів на гуртку та дорослих друзів-майстрів, і в мене з’являються нові ідеї», – ділиться майстриня тонкощами творчого процесу.

Так, наприклад, виник задум створити ляльку-трав’яничку: «Дуже багато їжджу Рівненщиною, всюди набираю духмяні трави, а тут їх більше, ніж треба. Спробувала набити ними ляльку, от і вийшла лялька, яка неперевершено пахне».

DSC_8950Поядкував гості за візит і виставку душевних робіт начальник відділу культури й туризму РДА Едуард Раковець, а також запрошував навідуватись у місто частіше. Натомість пані Вікторія розповіла, що дуже любить Сарни і їздить сюди маже 30 років: «Я пам’ятаю всі ваші фольклорні свята і відвідую їх з великою радістю, бо мені подобається, що тут діти й молодь цікавляться традиціями, творчістю».

У рамках персональної виставки майстриня презентувала також виставку картин. «Іграшки іграшками, але захотілося втілити творчість так, щоб її можна було сприймати візуально. Кожну картину намагаюсь робити унікальною, тематичною, закласти якусь ідею, а не просто вставити ляльку, хоча вона і є основним елементом», – розповідає майстриня. В її доробку є картини про Різдво, родину, майстрів, навіть про себе. DSC_8978Своєю улюбленою Вікторія Кисиленко називає роботу «Чотири пори», в яку заклала глибокий філософський зміст: «Це картина про кожного з нас, особливо жінок. Про чотири етапи життя: дитинство, юність, зрілість і поважний вік. Треба вміти шанувати й цінувати кожну пору свого життя, бо воно швидкоплинне, але пам’ятати, що кожна з них прекрасна по-своєму, тому нарікати ні на що не варто».

До речі, з ініціативи Вікторії Кисиленко в Рівненській школі № 19 створили унікальний музей народної дитячої іграшки. Серед експонатів чимало виготовлених руками майстрині. А ще іграшки, які зробили під її керівництвом діти.

DSC_8934Помітно, як народна майстриня з любов’ю ставиться до дітей, тож наостанок звернулася саме до них: «Не проходьте повз натуральні матеріали. Цікавтесь старшими майстрами. Ми раді віддати все вам. Мене дуже радує, коли діти хочуть навчитись. Може, ви не станете майстрами, але в душу закладете любов до народного мистецтва».

На закінчення Вікторія Кисиленко провела майстер-клас із виготовлення елементів народних іграшок і задовольняла допитливість присутніх пізнавальними відповідями про народне мистецтво та свою творчість. Нагадаємо, що персональна виставка діятиме в музеї до 15 березня.

DSC_8953
Фото Василя СОСЮКА.

DSC_8904 DSC_8900 DSC_8890 DSC_8977

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz