Кирил АХМЕТШИН: «Нацгвардія виконує дуже багато роботи, яку не завжди помічають»

У період із 2013 року українці пережили чимало змін і реформ. Однією з них було відновлення Національної гвардії України 12 березня 2014 року, зумовлене анексією Криму та напруженою ситуацією на Донбасі.

Попри те, що відтоді назва цього формування в усіх на слуху, населення не до кінця усвідомлює, хто ж такі нацгвардійці, чим конкретно вони займаються та чому виникла потреба створити патрульну роту в Сарнах. Про це через зацікавленість місцевих та з нагоди професійного свята поспілкувалися з командиром патрульної роти міста Сарни Кирилом АХМЕТШИНИМ. Він – старший лейтенант – у лавах нацгвардійців з 2010 року, тож про специфіку такої служби знає чимало, а про обрану діяльність говорить із гордістю. Чоловік, хоч і народився в Рівному, та про своє місце проживання не може відповісти однозначно, адже проживав також у Львові та Харкові. Тож каже, що він родом з усієї України, як, напевно, і личить справжньому офіцерові, готовому служити будь-де.

– Національна гвардія – це не новоутворене формування, а відновлене. Чи змінилось щось у його структурі?

– Нацгвардія була створена після Революції Гідності в березні 2014-го та поєднала народний рух у складі добровольчих батальйонів і потужні формування Внутрішніх військ МВС. Тоді взагалі в країні проходили значні реформи, зокрема й такі, що стосувались НГУ. Змінились назви, структура підрозділів зсередини, вони стали ближчими до народу. Внутрішні війська перейшли до колишньої назви, яка фігурувала з 1991 до 2000 року. Завдання в нас залишилися ті ж. Але більше уваги та зусиль приділяємо обороні країни. До речі, військовослужбовці Нацгвардії – перші, хто з мобілізованими та добровольцями почали захищати кордони, не залишивши ті завдання, що були покладені на них раніше.

– Яка різниця між поліцією, ЗСУ і НГУ?

– Нацгвардія пребуває десь посередині між поліцією і ЗСУ, якщо можна так сказати. Бо виконуємо частину роботи, як поліція, а частину, як Збройні сили. Тобто забезпечуємо і громадський порядок, як патрульні, і захищаємо кордони, як прикордонні війська. В нас на озброєнні також є танки, авіація, важка техніка, міномети, артилерія. Це нібито робить нас схожими до Збройних сил. Але в повсякденній діяльності ведемо патрульно-постову службу: патрулюємо місто так, як це роблять працівники поліції.

Водночас у нас є чимало розбіжностей. Наприклад, у поліції є свої окремі формування: для відбиття будівлі від загарбників є один підрозділ, для масових заходів – інший. Національна гвардія ж розвивається в повному обсязі. Тобто наші військовослужбовці можуть і звільняти будівлі, і виїхати на пошуки під час втечі засуджених, і відбивати нападу на державні кордони. Це різнобічна система, яка реально з усіх боків добре функціонує.

– Що ще в обов’язках і завданнях Національної гвардії?

– Насправді Нацгвардія виконує дуже багато роботи. 80% конвоювання в Україні, служба з охорони громадського порядку, охорона атомних електростанцій, складів боєприпасів, усіх іноземних консульств – цим усім займається Національна гвардія України. Дуже великий обсяг роботи, але люди її не завжди помічають.

– А як обирають місце, де розташовуватимуться формування НГУ?

– Нині ці формування є майже в усіх обласних центрах, а також містах, де є атомні електростанції, склади боєприпасів, тобто важливі державні об’єкти.

– То чому виникла потреба, щоб Нацгвардія дислокувалась саме в місті Сарни?

– По-перше, таке розширення закладено в план розвитку Національної гвардії 2018-2022 років. По-друге, це задля забезпечення громадського порядку, перш за все. Сарни – одне з найбільших і найрозвиненіших районних міст у Рівненській області. Ні для кого не секрет, що в нього є своя специфіка, певні показники. І по-третє, є питання щодо незаконного видобутку бурштину. Тут зараз служать військовослужбовці з усієї України, тому в подальшому це завдання виконуватиме наш підрозділ. Але Сарни – може, одне з п’яти міст в Україні з відносно невеликою кількістю населення, яке має такий підрозділ.

– Та це, мабуть, не те, чим варто пишатись. Адже це свідчить, що в регіоні є проблеми, так?

– Ну так, але давайте подивимось на ситуацію з іншого боку. Вже пройшло півроку, як існує цей підрозділ. Із незаконним видобутком бурштину ще ніхто не працював, натомість усі задіяні на охорону громадського правопорядку. Це свідчить про те, що Нацгвардія тут потрібна не лише для боротьби з видобутком каменю. Тобто місту дали підрозділ не для того, щоб перекрити якісь недоліки, а щоб допомогти йому нормально функціонувати. Наприклад, поліції не завадить силова підтримка нашого підрозділу, адже вони фізично не можуть покривати всю територію міста чи району, а ситуації різні виникають.

– Як місцеві реагують на нацгвардійців?

– Доволі спокійно. До речі, ми навіть думали, що, можливо, буде агресивніша поведінка чи дії з боку сарненців. Але зазвичай усе спокійно. Військовослужбовці ніколи не відмовляються показати своє посвідчення, пояснюють, чому особу затрималиа, з нею проводять бесіду чи доставляють у райвідділ. Працюємо переважно з поліцією. Саме правоохоронці вказують на людину, з якою треба провести бесіду, визначають відповідну статтю. А наші військовослужбовці надають їм силову підтримку.

– Що потрібно для вступу в Національну гвардію?

– Найважливіше – це бажання. Також хороші фізична форма, стан здоров’я і середня освіта. Звертатись потрібно безпосередньо в підрозділ, а ми вже даємо скерування до штабу частин, що в Рівному. Через 2-3 тижні можна вже підписувати контракт, але, звичайно, після проходження курсу молодого бійця у Львові. Також у нас зараз є військовослужбовці, які проходять строкову службу, з Херсона, Миколаєва, Житомира, Полтави тощо.

– То в підрозділі переважають місцеві чи не місцеві?

– 50 на 50.

– Як впливає на роботу те, що в роті є люди з різних куточків України?

– Це однозначно плюс.

– Чому?

– Не місцеві – це люди, які на 100% незалежні від тих ситуацій, які можуть виникнути під час патрулювань.

– А чому Ви свого часу обрали саме Національну гвардію?

– Спочатку на трирічний контракт. Тоді були ще Внутрішні війська, де проходили службу знайомі й багато про неї розповідали. У 2010-му йти в Збройні сили було не актуально, бо до 2014 року вони перебували на межі існування. А в Нацгвардії люди робили свою роботу. В підрозділі конвоювання щодня щось нове: то в суд, то в СІЗО. Постійно працюєш зі спецконтингентом, це цікаво. Потім перевівся з Рівного у Львів. Уже був сержантом, мав звільнятись, але захотів продовжити службу. Здобув вищу освіту у Львівській політехніці. Дізнався, що можна ще вступити в Харківську академію НГУ, і там вже отримав офіцерське звання.

– Яка ситуація з грошовим забезпеченням нацгвардійців, адже держава обіцяла поступове його зростання?

– У жодній армії світу військовослужбовець не вважає себе забезпеченим повністю. Це небагаті люди, але забезпечення в нас добре. Заробітна плата вища, ніж у середньому в місті. Звичайно, таку зарплату можна отримувати й на іншій роботі. Але в Нацгвардії у твоєму підпорядкуванні є люди, які залежать від тебе і за яких ти відповідалєш. І знаєш, що сьогодні чи завтра є можливість реально когось врятувати. Тоді й до тебе ставляться з повагою, як до військовослужбовця й офіцера.

– З практики патрулювань, чи виробились уже якісь принципи роботи з місцевим населенням?

– Ми не ставимо мету виконати певний показник у місті. Тим більше, щоб спеціально когось ловити. Навіть якщо громадянин у стані алкогольного сп’яніння і може заважати іншим громадянам, нацгвардійці краще заведуть його додому та проведуть профілактичну бесіду з рідними. Показники – не головне в нашій роботі. Ми прагнемо, щоб підтримувати порядок у місті.

– Серед військовослужбовців є жінки? Як вони себе проявляють?

– Зараз відносно багато людей хочуть служити, зокрема й жінки. Адже в нас гендерна рівність. Поки що є одна жінка-військовослужбовець, але на розгляді перебувають ще п’ять. Олександра, до речі, із Сарн. На своєму другому чергуванні затримувала з поліцейськими неповнолітнього, в якого знайшли наркотичні речовини. В цій ситуації відразу було помітно, що дівчина зреагувала швидко та правильно. Не побоялась, не втекла, навпаки – провела бесіду.

– Як сприйняли патрульну роту органи місцевого самоврядування? Співпрацю налаштували?

– Місцева влада допомагає, співпрацюємо. Районна рада, наприклад, допомогла в зимовий період вирішити проблему з опаленням. Комунальні служби також не залишаються осторонь. Крім того, спонсорську підтримку надають приватні підприємці, власники магазинів. Вони також колись проходили службу в Нацгвардії, щоправда, старого зразка, знають, що потрібно нацгвардійцям, і хочуть допомогти. Такі приклади й показують справжнє ставлення людей до Національної гвардії. Тому, думаю, ми на правильному шляху, якщо нас так підтримують.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz