І в 39 варто дарувати життя!

Людське життя – найвища цінність на всій землі, а діти – найбільша радість. Мешканка с. Люхча Галина НАБУХОТНА – це незвичайна жінка, це – мати-героїня, яка народила й виховала шістьох діточок, а ще – просто мудра й добра людина, що завжди допоможе ділом чи порадою.

Народилася Галина Григорівна у важкі повоєнні роки… Тато повернувся з фронту додому, але був поранений і невдовзі, на жаль, помер. У певний час зустріла й свою долю – блакитноокого, високого, стрункого юнака Івана Набухотного. Народили дітей, діждались онуків і правнуків і, дякувати Богу, живуть і зараз разом.

Її мама Катерина залишилася молодою вдовою з двома маленькими дітьми: Галиною та старшим на чотири роки братом Степаном. Що й казати, важке було життя. Робили тяжко, недосипали, недоїдали, але з Божою поміччю дітки підростали.  Мама заміж вдруге так і не вийшла. Маленька Галина в школі була відмінницею, та не судилося їй продовжити навчання й отримати професію, бо потрібно було допомагати родині. Тож трималися вони всі купи й разом долали всі життєві випробування. Одного дня, працюючи в колгоспі, мама послизнулась і впала в глибоку силосну яму. Залишилась жива, довгий час була прикута до ліжка. Доглядала її вже героїня оповіді, яка на той час була заміжня й виховували з чоловіком маленького синочка Івана (назвали його на честь батька), і була вагітна другою дитиною. Молода сім’я проживала в маленькій хатині, що складалася із сіней і кімнатки, в якій ледь поміщалися два ліжка та дитяча колиска. Будуватися тоді не дозволяли, бо жили на хуторі. Та все ж через роки молодята звели простору хату (у ній і зараз живуть).

Галина Набухотна тривалий час працювала в школі сторожем, потім прибиральницею, бо ж не мала освіти.  Та на роботі її любили й поважали, адже від мами успадкувала щире серце й добру вдачу. У нелегких щоденних клопотах проходили роки, один за одним на світ з’являлися діти: Іван, Людмила, Тетяна, Григорій, Оксана, наймолодша донька Катерина, яку Галина Григорівна народила в 39 років і назвали її на честь бабусі. Не раз казала, що постійно молила Бога, щоб дожити до того часу, коли Катя піде в школу, бо не знала, скільки ще проживе. Але, дякувати Всевишньому, дожила до весілля доньки, ще й діждали з чоловіком від неї внучка.

Безимени-3Усі діти виросли хорошими людьми, отримали гідну освіту, створили сім’ї, подарували батькам 12 внуків і 5 правнуків. Наймолодшому внучку йде другий рік, а правнучку – виповнилося лише декілька тижнів. Яке ж це щастя – діти, внуки, правнуки! І як гарно, коли вся велика дружна родина збирається на день народження тата чи мами, приїздить на світле свято до дорогих батьків, чи в будь-який інший час! А як приємно відчувати ту єдність, тепло, красу великої багатодітної родини, як добре, коли є стільки діток! Яке це щастя, а потім опора на старості літ!

Галина Набухотна – неординарна жінка, адже має безліч талантів. Ще замолоду дуже гарно й уміло вишивала рушники, скатертини, наволочки, простирадла,  шила одяг. Частенько до неї приносили тканину, щоб пошила блузку, спідницю чи сукню. А ще готувала дуже смачні страви шістьом дітям і чоловікові. Особливо смачними виходили запечене м’ясо, холодець, запашні та рум’яні пироги, налисники, вареники, печиво… Згодом пекла хліб на весілля людям у власній печі, готувала й інші страви. Та що казати, нещодавно на свій 72-ий день народження Галина Григорівна частувала найрідніших людей, сусідів фірмовим холодцем, налисниками, ще й запашною пасочкою.

Маючи нагоду, пораджу молодому поколінню: не бійтеся народжувати багато дітей, усіх поставите на ноги. Бог допоможе! І не кажіть, що зараз дуже важко, у всі часи було нелегко ростити дітей, проте найбільше щастя відчуватимете саме в дітях, внуках, правнуках, а не в багатстві! А цю оповідь закінчу власним віршем-настановою:

Не забувайте, діти, про батьків ніколи

Не забувайте, діти, про батьків ніколи,

Їм так потрібно це на схилі літ!

Бо батьківська душа щемить незримим болем,

Коли не чують рідного: «Привіт!».

Ви подзвоніть, спитайте, чи живі-здорові,

У вихідні всі справи відкладіть!

Приїдьте, діти, до рідного дому знову

Й батьків стареньких ніжно обійміть!

Ніхто не знає, скільки ще зосталось жити,

І скільки буде свічечка горіть…

Батьки не вічні, тож ту стежечку до хати

Ви не забудьте й внукам накажіть!

Головне фото Василя СОСЮКА.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz