«І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…»

У Галини ПАНЬКОВЕЦЬ рушників тих понад п’ять десятків – на різний смак, для всякої нагоди. Кожен має свій образ, зміст, задум, значення і, звичайно ж, енергетику.

Отож і для дітей вишивала їх сама вправними невтомними руками. А діточок викохали з чоловіком Леонідом Карповичем двійко – на втіху собі, на заздрість усім. Мати й долю їх вишивала, ніби рушники. То й вдалася вона що в сина, що в доньки – щаслива.

Син Віталій – кандидат психологічних наук, доцент кафедри соціальної психології факультету психології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, бізнес-тренер, автор понад 30 наукових праць. Ступінь кандидата психологічних наук здобув в Інституті психології ім. Григорія Силовича Костюка АПН України. Це йому на весілля матуся вишила повний комплект рушників – на ікони, і коровай обв’язували, й під ноги стелили, й ін. Дружина Віталія – також психолог.

Донечка Ірина – яскрава перлинка в разку намиста педагогів Сарненського районного ліцею «Лідер». Навчає англійської мови, має кваліфікаційну категорію «старший учитель». Переможниця районного конкурсу «Учитель року-2012», лауреатка Всеукраїнського конкурсу Microsoft «Вчитель-новатор 2016». Вона дає глибокі міцні знання своїм учням, які неодноразово були переможцями предметних олімпіад і конкурсів. Так, у 2016-му її вихованка 11 класу посіла третє місце у Всеукраїнському творчому конкурсі з англійської мови, а у 2018 р. ще одна одинадцятикласниця ввійшла в число переможців у Міжнародному конкурсі від MIKSIKE (Естонія).

IMG_20190420_192312Кожен рушник пані Галини – як пісня. Вона переконливо розповідає, що рукоділля зцілює, збагачує душу, дарує дивовижні миті насолоди, робить світ прекраснішим. Від сивої давнини й донині рушник супроводжує людину все життя. Раніше не було жодної оселі без вишиваного рушника. До того ж, він виконує багато функцій. Найпростіші рушники – побутові утирачі, стирачами витирали стіл після їжі, покутниками прикривали хліб, що займав почесне місце на покуті, божники вішали на ікони. Кожен вид прикрашали вишивкою від найпростішої до пишної, в залежності від призначення рушника.

Звідки ж у Галини Яківни потяг вишивати саме рушники? Витік її творчості – Володимиреччина. Народилась Галинка Пучак (дівоче прізвище) у селі Нетреба. Середню освіту здобувала у Великих Цепцевичах. Далі навчалась професії маляра-штукатура у Володимирецькому ПТУ № 9, за направленням працювала на будівництві в Рівному. Та з дитинства мала потяг до мистецтва. Певно, це були родинні гени. Адже її дідусь був майстром по дереву. Попри те, що сім’я не була заможною, зумів дати освіту дітям. Один із синів став кравцем, інший – бухгалтером, третій (батько Галини – Яків) перейняв ремесло шевця від майстра з Бережниці, а ще займався лозоплетінням.

Обидві тітки Галини малювали прекрасні узори, які потім самі ж і вишивали гладдю та хрестиком. Її матір Онися (до одруження Демчук) займалась ткацтвом, і теж вишивала хрестиком. Саме від мами дівчинка й отримала перші уроки гаптування. А ще в неньки була величезна скарбниця – скриня, повна старовинних вишитих сорочок (до речі, Галина Яківна й зараз зберігає це багатство у сучасній квартирі). Ті старі візерунки, орнаменти та мережки з маминої скрині служили тоді юнці джерелом натхнення. Тому й нині пані Галина використовує стародавні орнаменти Полісся, що передавались із покоління в покоління: вишиває лише хрестиком, червоними та чорними нитками, створює на їх основі нові власні узори. Не може зупинитись, бо ще не зміліла криниця її творчості.

Сьогодні Галина Паньковець – відома майстриня-аматорка народної вишивки, активістка районного об’єднання декоративно-ужиткового мистецтва «Самоцвіти Сарненщини» Сарненського районного будинку культури (керівник Любов Царук) і клубу «Азалія», що діє при Сарненській міській бібліотеці (керівник Лідія Гапончук). Вона – переможниця районного конкурсу «Жінка року 2012» у номінації «Жінки – працівники культури, творчих професій». У неї беруть інтерв’ю, її знімають на телебачення,  5 відео про неї можна подивитися в Youtube.

Пані Галина – берегиня поліського колориту, вміє дарувати людям прекрасне, бездоганно володіє голкою (важко навіть розрізнити, де лицьовий, а де тильний бік її рушників), переносить на полотно життєві знаки, візерунки, прикрашає вироби мережкою. Хоча використовує лише два кольори, її рушники виконані так майстерно, з такою любов’ю, що, здається, на них  буйноцвіття кольорів. Її творче кредо – творити вишивану красу й дарувати це мистецтво людям, бо від того світ стає прекраснішим.

Перша виставка робіт майстрині відбулася в Сарненському історико-етнографічному музеї, потім його відвідувачі милувалися її роботами ще не раз, одна з останніх – «Творіння рук людських». А далі –  на День Незалежності, День міста, свято Великодня, Різдва, виставка «Світ гармонії і краси» в Сарненській міській бібліотеці № 1, презентація творчості в обласній мистецькій акції в Рівненській обласній науковій бібліотеці (де перші відвідувачі – гості із Торонто – були вражені її роботами), неодноразові презентації творчості на щорічному обласному фольклорно-етнографічному святі «Музейні гостини» обласного краєзнавчого музею, виставка майстрів районного етапу Фестивалю мистецтв України «Бурштиновий дивограй», заключний фестиваль «Творче жниво» в м. Рівне, творчий звіт колективів Рівненщини в Національному палаці мистецтв «Україна».

Галина Яківна отримує подяки, грамоти, дипломи, одна з найдорожчих її серцю нагород – Грамота центру дозвілля відділу культури виконавчого комітету Вараської міської ради. Адже в той день  вона ніби повернула оновлені сімейні реліквії, що передавали в їхній родині з покоління в покоління й так ревно оберігали, до тієї матусиної скрині, що була колись давно в її далекому дитинстві – до витоків її творчого натхнення. А було це під час виставки «Мелодії вічного джерела» в лютому 2018-го в місті Вараш. Справді, джерело народної культури – вічне. І прекрасно, що є такі люди, як Галина Паньковець, які дають і нам напитися з нього.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz