Про жіночу емансипацію, футбол і любов

В авторській колонці впродовж двох років ділилася з читачами відвертими розмовами, нині ж вирішила запропонувати авторський проект Теплі зустрічі.

І перша зустріч уже відбулася з Наталією Тищенко з Клесова, про яку «Сарненські новини» писали в минулому номері. Сьогодні моя гостя Інна ВАКУЛКО з Немович. З Інною зустрілися після її поїздки у Львів, де на чемпіонаті в Першій лізі грали жіночі футбольні команди «Карпати» й Козятин Вінницької області. Інна, як арбітр, обслуговувала футбольний матч. Погода стояла жахлива, цілий день лив дощ, попри все дівчата залишилися задоволеними. Особливо «Карпат», які перемогли з рахунком 3:0.

Із гарною українською юнкою, для якої футбол став справою життя, розмовляємо про жіночу емансипацію. Адже Інна грала не тільки в жіночих командах, а й чоловічих, чим викликала неоднозначну реакцію в протилежної статі й навіть шок. Дівчина вважає, що жінки не можуть поступатися чоловікам ні в спорті, ні в кар’єрі. А жіночий футбол розвивається, як свідчить практика, навіть активніше, ніж чоловічий.

– Інно, де вдалося побувати, розвиваючи кар’єру в футболі?

– Відвідала дуже багато міст України й була вражена тим, наскільки різні їх мешканці зі своєю культурою, ставленням до жіночого футболу. Приміром, на заході цей вид спорту збирає набагато більше вболівальників. У Львові теж помітила, як фанати підтримували свої команди. До речі, жіночі команди залучають багато спонсорів. Скажімо, меценати забезпечили молоду команду «Радомир» із Володимира-Волинського відповідною екіпіровкою. А дівчата підписали контракти й беруть участь у Вищій лізі чемпіонату України серед жіночих команд і нічим не поступаються «Житлобуду», що грає в чемпіонаті Європи.

– Мені цікаво, коли грала в чоловічій команді, мала якусь спеціальну екіпіровку для захисту грудей?

– Шорти, гетри, футболка, захисні щитки як максимум, так само, як у чоловіків, нічого особливого для жінок. Хочу сказати, що дівчата більше приділяють уваги жіночому здоров’ю й намагаються бути обережними в спорті.

– На твою думку, Інно, глядачі більше приходять на жіночий футбол, бо дівчата не лаються під час гри нецензурною лексикою? Чи помиляюсь?

– Це залежить від насиченості самого матчу. Якщо зустрічаються дві команди рівні за рейтингом, в які спонсори вклали чимало коштів і вони готові грати на високому рівні, то бувають дуже важкі матчі в моральному плані. І жорстка нецензурна лексика може звучати з ніжних уст не тільки в бік суперниць, а й власних гравців, тренерів і суддів. Адже від результату матчу залежить і заробітна плата. Для прикладу, в Західній Україні в чемпіонаті України беруть участь дві команди, у складі яких є гравці з Бразилії, які уклали контракти зі львівськими колективами (чоловічим і жіночим). Якщо порівняти між собою рівень жінок Бразилії й українок, то він однаковий, хіба що перші трохи витриваліші.

Взагалі, якщо вже говоримо про жіночу емансипацію, то у 2019 р. жіночий футбол прогресує, жінки технічно краще грають, ніж чоловіки, витривалість і швидкість більше розвинуті. У костопільському ліцеї є 16-літня дівчинка, яка гратиме за молодіжну збірну ю19, ю17, і багато вболівальників прийшли на ці матчі в Миколаєві. Нині спортсменка підписала контракт із командою «Пантери» з Умані. Із Західної України приїжджали, щоб підтримати свою дитину, не тільки батьки, а й навіть бабусі з дідусями й цілі родини.

Цьогоріч хочуть ввести на новий тур дівчат до 17 років. Бо є такі, що навчаються в інституті, й, попри бажання не потрапляють у склад Першої чи Вищої ліги, але це питання ще вирішують на рівні Федерації України. Дуже багато заходів відбудеться в цьому році, кошти виділяє Міжнародна федерація футболу (ФІФА) для підтримки жіночого футболу, жіночого суддівства та залучення дівчат до цього виду спорту. Є також багато футбольних клубів і спортивних ліцеїв, які підписують контракти з вишами, аби дівчата мали певні перспективи, адже не в усіх батьків є можливість забезпечити майбутнє власним дітям. Мої, наприклад, теж не мільйонери, і я прекрасно розумію цих дівчат.

– А в особистому житті спорт допомагає чи заважає?

– Серед моїх колежанок є дівчата, які вийшли заміж, народили дитину або дві, а до цього грали й займалися суддівством, і згодом повертаються до професії. Раніше, чесно кажучи, мали вибір – пожертвувати родиною заради спорту чи спортом заради родини. Але зараз усе інакше.

– А якщо чоловік не спортсмен?

– Вважаю, потрібні розуміння та повага. Так само, як жінки відпускають свою половинку на рибалку й футбол, чоловіки повинні виділяти їм час, аби сходили в косметичний салон чи перукарню, у магазини. У нашої  львів’янки чоловік не спортсмен, а фотограф. Йому було дуже важко звикнути до того, що дружина судить і чоловічі, й жіночі матчі, особливо ревнував до чоловічих, де дружина отримувала багато уваги. Тепер у них двоє діток, а вона продовжує судити. Допомагають батьки, підтримує й чоловік. І навіть інколи на роботу йде з дитиною.

– А Тебе хто підтримує?

– Моя родина, колеги, спілкуюся з тренерами, які виховували мене з дитинства. Адже глядачі бачать лише красиву картинку. А бували такі тяжкі матчі, коли хотіла все кинути. Колеги, які вже добре знають мій характер, реакцію на події, переконували, що так буває не завжди. Дуже вдячна всім за ці моменти та підтримку.

– Інно, починала з того, що грала сама, потім тренувала дівчат, тепер – суддя. Яка наступна сходинка?

– Звісно, дуже хотіла б розвиватися саме в суддівстві, є багато можливостей. Хто не мріє потрапити в ФІФА й судити чемпіонати України, Європи? Як, наприклад, Катерина Монзуль, яка входить у п’ятірку кращих арбітрів, а минулоріч була чи не кращим арбітром світу. І це дуже великий показник для нашої країни. У Прем’єр-лізі цього року судила суто жіноча бригада, чоловіки були в шоці. Це перший рейтинг у світі. Україна першою стартувала в цьому плані.

– Давай торкнемося гендерної рівності. Вона є, на твою думку, в жіночому й чоловічому футболі, чи чоловіки стоять усе-таки на щабель вище?

– Щодо заробітної плати й оплати чоловічих і жіночих матчів, то різниця велика, але відбуваються дискусії і є багато пропозицій із цього приводу. Можливо, пройде ще років десять, і чоловічий та жіночий футбол зрівняють, і відповідно будуть нарівні заробітні плати. На мою думку, жінка сильніша й швидше будує собі кар’єру.

– Як підтримуєш форму?

– Тренуюся мінімум тричі на тиждень. А якщо готуюсь до нормативів, які здаємо чотири рази в рік, то щодня, незалежно від ігор. Готуючись до тестів, раз у тиждень роблю собі вихідний. Займаюсь і в тренажерному залі, щоб бути у формі. Зізнаюсь, що стосується ваги і форми, у нас дуже жорсткі вимоги.

– Чи не збивається ритм під час поїздок? Адже харчуватися теж потрібно правильно?

– Розробляючи графік поїздок, намагаємось його скласти так, щоб виїжджати ввечері й відповідно вночі відпочивати.

–  Чи пошкодувала коли-небудь про свій вибір?

– Ніколи. Спочатку були сумніви, а потім вирішила, що варто спробувати, а змінити щось можна завжди. Варто тільки захотіти.

Якось довелося спілкуватися з колишніми спортсменами й суддями часів Радянського Союзу. Тоді вони отримували державні квартири, екіпіровку, мали солідні зарплати. В Україні ж спортсмени мають самі за себе попіклуватися, забезпечувати спортивним одягом, шукати спонсорів. Є і такі, що стали бізнесменами й самі допомагають тепер колегам.

– Насамкінець, Інно, хочу запитати, який вік для спортсмена є межею, коли можуть сказати «до побачення»?..

– До 45 років. Хоча єдина жінка-лайнсмен в українській Прем’єр-лізі Наталія Рачинська в елітному українському дивізіоні працювала з 2011 року, неодноразово обслуговувала матчі жіночої Ліги чемпіонів, а у 2016-му її запросили в якості арбітра на жіночий олімпійський турнір із футболу в Ріо-де-Жанейро. У 46 їй пропонували продовжувати працювати, але вона вирішила піти й допомагати молоді.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz