Мистецтво – неосяжне поле

“Хочеться засіяти хоча б невелику його частинку і своїм зерном…”

Так каже Сергій ЗАХАРЧУК, керівник образотворчої студії Сарненського БДМ, який навчає мистецтва дітей і підлітків. Народився художник у селі Тріскині, що на Сарненщині.

В родині зростало четверо дітей, серед яких найменшеньким був якраз Сергійко. Хлопець із дитинства любив малювати, але хотів навчитися цьому по-справжньому. Тож у 7-му класі двічі на тиждень їздив у Рівне в художню школу, де навчався впродовж трьох років. Гроші на ці поїздки заробляв сам – улітку збирав гриби та ягоди в лісі, заготовляв кору крушини й інше зело.

Зацікавився іконописом. Уже у 8 класі Сергій намалював ікону святого архістратига Михаїла, яку подарував хрещеній. Після закінчення місцевої восьмирічки продовжив навчання в Ремчицях, а згодом – на підготовчих курсах у Дніпропетровську, щоб вступити на архітектурний факультет. Але доля склалася інакше, юнак пішов служити в армію.

Солдатську кашу довелося їсти аж за 4000 кілометрів від Сарн, у далекому Мурманську. Не лише клімат, але й служба була сувора. Невелика військова частина ракет стратегічного призначення (чисельністю 70 чоловік особового складу) дислокувалася на віддаленому острові в Північному Льодовитому океані. Продукти завозили раз у півроку, поки льоди ще не встигли скувати воду. Морози, заметілі – від об’єкта до об’єкта пройти можна було лише навпомацки, тримаючись за канати, натягнуті між залізними трубами, забитими в мерзлий грунт. Обов’язком Сергія було фотографувати зміни, що відбуваються після вибуху. Підписка про нерозголошення на 7 років, у випадку невиконання якої – 20 років ув’язнення.

Ніщо не могло вбити в ньому тягу до мистецтва та самовдосконалення. Юнак вступив на заочне відділення Московського державного університету ім. Надії Крупської на факультет архітектури. Саме тоді майстер і познайомився з творчістю відомих митців Віктора Васнецова та Василя Верещагіна, котрі стали його улюбленими художниками.

423956_243908392356928_586694760_nДемобілізувавшись і повернувшись додому, Сергій почав працювати художником із реклами в райспоживспілці. Згодом вступив у Тернопільський торгово-економічний технікум на спеціальність «Реклама й організація торгівлі продовольчих і непродовольчих товарів». Працював, а заодно створював на полотнах свій добрий і чистий від усього злого дивосвіт. Згодом Київська художня академія радо прийняла до себе на навчання талановитого художника. Та доля знову розпорядилася по-своєму – підготувала йому ще не одну «життєву академію»…

І на заробітки доводилося їздити (до речі, там знайшов і свою другу половинку – кохану дружину Аліну). Разом виростили п’ятеро дітей: 3 доньки та 2 сини. Найменший – студент. Другий син теж художник, малює в церкві. Довелось йому й АТО пізнати, так само як і доньці Марії (із чоловіком служили в десантно-штурмовій бригаді), що додало срібла у волосся батьків.

Сергій Денисович працював і фотокореспондентом «Сарненських новин». Та отримав привабливу пропозицію стати художником-декоратором у Будинку дітей і молоді, де й зараз трудиться керівником образотворчої студії. У 2003 р. майстер пензля вступив у Міжрегіональну академію управління персоналом при Президентові України, де вивчав практичну психологію.

Про випускників студії, які стали його послідовниками, Сергій каже з особливим задоволенням. От, приміром, Іванка Жук (з гордістю показує картину з осіннім пейзажем, що прикрашає одну зі стін студії) – керівник такої ж студії в одному з міських Будинків культури. Інша учениця художника має своє рекламне агентство в Києві. А ось зараз подає великі надії Андрій Корощук. Приїжджає на заняття з села Бережниця Дубровицького? району. Особливо йому вдаються графіка, пейзажі та портрети. «Впізнаю в ньому себе у шкільні роки, – каже Сергій Захарчук. – Так само, як я колись, він хоче навчитись усьому, і так само, як я, добирається сюди з села. Вірю, що з нього буде толк».

419862_243909319023502_985579848_nДеякий час художник малював для себе, друзів, знайомих. Переглядаючи його картини, впевнюєшся в правдивості слів Пабло Пікассо: «Художник малює не те, що бачить, а те, що відчуває». Про одну з картин художник сказав: «Я так уявляю життя на Землі через кілька років». Він навіть склав віршований підпис до неї.

Іскорка, що жевріла в дитинстві (перша власноруч намальована ікона, яку Сергійко подарував хрещеній), не згасла, а розгорілася вогнем. Ще після навчання в Московському університеті молодий художник захопився реставрацією ікон. Перші відреставровані ним святині є в церкві його рідного села Ремчиці. Відновлював образи й у селі Оселя Яворівського району Львівської області. Сергій Захарчук переконаний, що ікони й зараз, як це було раніше, повинні писати монахи, а не мирські художники. Але, як розповів, написану ним ікону не відразу використовують у богослужінні. Її спочатку ставлять у вівтарі і священик деякий час читає спеціальні молитви освячення. Лише потому образ використовують у службі Божій.

У найвищій точці куполу Сарненського Свято-Покровського храму є зображення Господа Саваофа «Створення світу». Це одна з робіт Сергія Захарчука. Окрім собору, ікони, написані митцем, сарненські парафіяни можуть бачити також у Свято-Троїцькій і церкві Свято-Покровської парафії Рівненської єпархії УПЦ КП. Якби поціновувачі та знавці сакрального мистецтва досліджували творчість іконописця з Рівненщини Сергія Захарчука, то відзначили б і особливості його стилю, і символізм, де кожен листочок, камінчик, предмет має певне значення, а орнамент на одязі святих схожий до місцевої поліської вишивки. Генріх Гейне писав: «Художник – це дитина, про яку казка говорить, що в неї кожна сльоза перетворюється на діамант». У Сергія Захарчука таких діамантів уже багато.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz