Тетяна Панчук дасть фори рибалкам-чоловікам

Уже три місяці медсестра найважчого нейрохірургічного відділення Рівненської міської лікарні Тетяна ПАНЧУК не працює. Відділення – єдине не тільки в області.

Такого немає в Нетішині, майже весь Кременець також їде в цей медичний заклад. Люди не завжди уявляють її роботу, коли навіть спина мокра й пересихає в роті, бо немає коли й води напитись. Жінка настільки була віддана своїй роботі та кваліфіковано її виконувала, що фактично не потребувала присутності лікаря під час перев’язок хворих. А їх бувало по 35-36 за день. Запам’ятала хлопчину зі Львівщини, який обличчям вибив у машині лобове скло. Зшивали акуратно впродовж трьох годин, а півтори години Тетяна знімала шви тонюсінькими ножицями, як голочки. Найважче це було зробити біля очей. Скільки разів підкладала руки під хворих. Не один із моїх земляків називає її своєю рятівницею, у тому числі і я.

Це сталося зі мною майже 20 років тому. Пройшовши по всіх відділеннях – від терапевтичного до інфекційного, отримала лікарський діагноз «якийсь вірус». Температура 40 трималася вже тиждень, не могла піднятися з ліжка через сильний біль у спині. Голова також розколювалась. Дехто з тих, хто провідував, навіть плакав, сидячи в ногах, вирішивши, що помираю. І тут у відпустку приїхала Таня, зайшла, глянула на мене й сказала сестрі, щоб шукала машину: «Це наша хвора, повезу її в Рівне». Так і зробила, чим врятувала мені життя. Тож скільки житиму, пам’ятатиму її. Тепер є про що поговорити і що пригадати під час зустрічі.

Колись старі люди говорили: «Добру корову з села не випустять». Це можна розуміти як буквально, так і  вгадувати мудрий зміст селянського прислів’я. Мова йде про дівчину, яка виходила заміж за хлопця з того ж села, де мешкала. Впала в око й Тетяна гарному немовицькому парубку Василю, за якого вийшла заміж. Однак у селі не затримались. Подружжю Василя і Тетяни Панчукам пощастило за дуже короткий період після весілля отримати від лікарні, де дівчина вже працювала, трикімнатну кооперативну квартиру в Рівному. Витратили на неї всі весільні гроші, заощадження, які мали обоє на ощадкнижках, і батьків Тані (2 тисячі карбованців були дуже великі гроші). Також дуже пофортунило із власницею квартири, де спочатку знімали житло. Ніжно називають її «наша баба Надя», часто спілкуються й 30 років зберігають гарні стосунки між собою, ходять одне до одного в гості. Саме вона залишалась із їх донькою Оксаною, коли та була маленькою. Дівчинку не водили в дитсадок, бо її гляділа баба Надя, й це не входило в оплату за квартиру. Так буває, що сусіди часом кращі за рідних.


Неочікуване захоплення

рибалкаУ кожного можуть бути свої інтереси й хобі. Заради коханого можна навіть декілька разів сходити на футбол або влаштувати на той час, поки його немає вдома й собі цікавий відпочинок. Скажімо, знаю не одного чоловіка, якому дружина заборонила ходити рибалити. Дехто страждає і сподівається, що вона не лише його відпустить, а й сама піде разом з ним. Щось подібне відбулося і з Танею:

– Спочатку теж так думала, як інші жінки, аж поки почала рибалити сама. А чоловік, навпаки, мусив кинути рибалку через алергію на слиз. У нашій квартирі було два здоровенних акваріуми. Один, куди входила ванна води, стояв у залі, а другий – на кухні. У більшому 18 років жив сом. Василь знайшов гарний корінь у Случу, я його прокип’ятила у відрі, щоб не було інфекції. Почалося з того, що змінили живий корм на сухий, бо перший не завжди можна було придбати. У чоловіка почалася алергія на дафнію. Мусили прибрати з квартири обидва акваріуми.

– А коли почала сама рибалити?

– Пішла з чоловіком  спочатку на літню риболовлю, а вже майже 20 років рибалю взимку. Наш лікар-нейрохірург Сергій Підлісний їхав на рибу, коли починався перший лід. Напросилася з ним, щоб побачити, що то за зимова рибалка. Він не відмовив, поїхали на декілька годин, аби не замерзнути (було градусів 20 морозу, але чим більший мороз, тим краще клює). Зловила тоді десь 12-18 окунів. Коли показала улов чоловіку, сказав: «Наловила, то й почисти сама». Але жодної рибинки ніколи не чистила. Маленьку одразу засолюю, а велику кладу в морозилку або чистить той, кому її роздаю. Був момент, що сама зловила 18 кілограмів.

– Таня, а брала участь коли-небудь у конкурсах?

– Так, звісно, й маю навіть нагороди, дипломи. Займала і друге, і третє, й перше місця. У лікарні щороку напередодні Дня рибалки завжди їдемо на якийсь ставок, де змагаємось командами. Двічі була з Василем, перемагали. Саме взимку, буває, можу перевершити всіх. Цієї зими були у Федорівці на Сарненщині. У Рівному – на Басовому Куті, а в Млинові – на Ікві. Там було стільки людей, як пінгвінів на зимівлі. Є багато друзів із зимової риболовлі, наприклад, сусід Леонід. Підтримує й кума, до речі, далекобійниця, яка має вже двох онуків, півтора року з чоловіком їздила в Австрію, Німеччину, Італію. Зустрілись на Різдво на Басовому Куті. Щоразу роблю світлини улову на згадку.

– Рибалка – твоє єдине захоплення?

– Багато років співала в народному фольклорному колективі «Оберіг» у лікарні. Вже п’ятий рік купаюсь узимку.

– Донька підтримує твоє захоплення?

– Оксана живе в столиці і трудиться в телевізійній сфері. Знає декілька іноземних мов, веде здоровий спосіб життя й  любить готувати.

– А ти?

– Не люблю довго стояти біля плити, та й не маю для цього часу. Більше люблю просту їжу   (сало, цибулю, часник), ніяких салатів. А якщо й готую, то з олією, експериментую з різною – оливковою, з часником, лляною. Зранку ще очі закриті, а вже п’ю каву, звикла на роботі, щоб не спати.

– Ти кинула роботу…

– Мусила. Розривалась між роботою в Рівному й мамою, яка тяжко хворіє в селі й потребує догляду. Вона не лише не ходить сама, а й не сідає. А в минулому році ще й стегно поламала. Я ж їхала на добу на роботу, потім – додому. 10 діб у місяць туди й назад, а помнож на 12, уявляєш? Почав збиватись серцевий ритм, декілька разів потрапила в кардіологію. Не могла пригадати, коли востаннє міряла собі тиск, десь 5 років тому. Після обстеження лікар сказав: «Хочете жити й не мати проблем, кидайте свою нейрохірургію. Це ж тільки подумати: 36 років ночі!».

А ночей, коли не спала, було чимало. Упродовж останніх п’яти років піднімалась о четвертій ранку, щоб приготувати все мамі, білий халат і шкарпетки теж завжди були напоготові. Пішки йшла на першу маршрутку, щоб вчасно доїхати до Рівного…

Тож розрахувалась, пішла на пільгову пенсію без дальшого працевлаштування медиком, і навіть не маю права в тролейбусі проїхати за посвідченням. Назбирала хазяйства, щоб потім не купувати абищо й не переплачувати за це. Доглядаю 20 качок, 5 гусей, 22 курчат (з 25 залишилось) і 15 курей. За літо підростуть і зиму можна буде пережити спокійно, буде що їсти родині. Та й відпочити треба, бо світу ніколи не бачила.

А нещодавно дізналася, що ще дві з половиною тисячі гривень треба заплатити за аварійний ліфт у будинку, де проживаю в Рівному (загальна вартість – понад 1 млн 100). 900 тисяч гривень дає Рівненська міська рада, а 200 тисяч гривень мають здати жильці. Якщо не зберемо ці гроші, то на 8, 9, 10 поверхи мами з дитячими колясками підніматимуться пішки. За 35 років ліфт жодного разу не ремонтували. А ще й квартиру не один раз затопили сусіди зверху.

– Виходить, твій трудовий стаж – 36 років?

– 36 із половиною. Тепер, маючи стільки стажу і єдиний запис у трудовій книжці, отримую пенсію 1800 грн. Соромно сказати кому-небудь, а взимку за квартиру треба заплатити майже 4 тисячі гривень. Тож чоловік мусить їхати на заробітки, трудиться на будівництві, спілкуємось із ним вечорами телефоном.

– Таню, у вашій родині Мелянових, крім Тебе, є багато медиків, правда?

– О, так, правда. Це Марійка Макаревич, її доньки Олена (стоматолог) і Світлана (педіатр). Олена, 80-літня батькова сестра, яка мешкає в Ризі, десятки разів звільнялась і стільки ж її просили, щоб повернулась на роботу. Її донька Надія 7 років тому виїхала в Америку, закінчила там медколедж і працює медсестрою, так само, як я, у нейрохірургії. Але на відміну від мене трудиться 2-3 години в день і тільки в денний час, а отримує 50 доларів за годину. Коли кажу, що отримую 10 доларів за добу – не вірить. Далі Надія Кишенко (невістка) – медична сестра, її донька Наталія – також, Алла Дулачик, родичка – лаборант, Оксана Никонорова – медсестра. У татового брата Василя, який жив у Миколаєві, є двоє внуків – Ліза та Василь. У минулому році вони закінчили медінститут у Санкт-Петербурзі. Одно слово, ціла когорта медичних працівників. Однак більше за мене ніхто у відділенні не працював.

– І думаю, якби ти захотіла повернутись, теж одразу взяли б  назад.

– Мені дуже подобалася моя робота й виконувала її  відповідально, але держава не оцінила, й дуже образливо це відчувати. Коли їздила в Чехію на заробітки  (трохи давно було), ставила уколи одному чехові, то за тиждень він дав мені 100 доларів. Це були великі гроші. За кордоном цінують медицину й уміння медичної сестри.

«Тобі 55, чому ти приїхав на заробітки?» – запитав словак мого чоловіка. Пояснив, що не вистачає коштів, аби все необхідне оплатити. Дізнавшись, що я медсестра, не повірив, бо, на його думку, не можу отримувати малу зарплату. У відділенні, де за день треба підключити щонайменше 20 систем, молоді спеціалісти не хочуть працювати медсестрами, виїжджають, розраховуються…

– Таню, в календарі в тебе додалося ще одне професійне свято – День рибалки. Скажи, у рибалок є свої забобони й традиції?

– Одна з традицій – не брати рибопродуктів на рибалку, це золоте правило, якого ніколи не порушую, найкраща риба – це сало. Дехто вірить, що не повинен першим із компанії спіймати рибу, бо вважає, що це буде його єдина здобич за всю риболовлю. Особливо негативно реагують рибалки на побажання удачі, бо, кажуть, її не буде. Треба казати натомість: ні хвоста ні луски. На це відповідаєш: до чорта.

– Відомо, що на хорошу рибу потрібна хороша приманка, так?

– Якщо одним вистачає простого білого хліба (який полюбляє карась), то іншим треба навіть готувати страви. Скажімо, для коропа – горох, який рибалки розпарюють і варять. Взимку рибу заманюють мотилем. Проте є безліч і сучасніших наживок. Ще роблять кульки, які розчиняються у воді. Одно слово, дехто корм купує, інші готують власноруч за своїми рецептами.

– А яку погоду риба   любить більше?

– Негоду, і виходити на озеро треба ще затемна. А ще рибі потрібна тиша. Мають значення й погодні умови. Щука любить вітер, прохолодну й хмарну погоду. Короп – теж вітер і прохолоду. Усяка риба не любить спеку. Також багато залежить від удачі. Під час риболовлі ніхто не кричить, не галасує, музику голосно не вмикає.

Популяція риби значно зменшується через використання електроловів. Вони не просто масово вбивають рибу в ставку з усім живим, а стерилізують її, через що вона потім не розмножується. Крім того, риба хворіє. Звісно, за термальної обробки паразит гине і не становить небезпеки для здоров’я людини, проте він впливає на смакові якості риби.

– А правда, що дрібніша риба смачніша за велику?

– Неправда, велика риба смачніша. От, наприклад, лящ до півтора кілограма — сухий, а після півтора кілограма він уже набирає смаку. Такого ляща з’їдять швидше, ніж, наприклад, фаршировану щуку. Одно слово, всяка риба смачна, якщо її правильно приготувати.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz