Бо робота будь-яка не страшна для Левчука

Будівельна справа – одна з найдавніших професій, без якої не може обійтися жодна людина в сучасному світі. Для цього потрібно мати певні задатки й величезне бажання творити власноруч на благо родини й оточуючих.

Упродовж багатьох років українська спільнота в другу неділю серпня відзначає День будівельника. З раннього дитинства житель райцентру Олег ЛЕВЧУК відчув у собі потребу продукувати по дереву, адже справжнім майстром столярної справи в родині був тато Дмитро Кирилович, тому було на кого рівнятися.

Ще учнем нинішнього НВК «Школа-колегіум» ім. Т. Г. Шевченка майже щодня вправлявся в обробці деревини й у підсумку було чим похизуватися на уроках трудового навчання. Закінчивши вісім класів місцевого навчального закладу, подав документи в тодішнє Сарненське середнє професійно-технічне училище № 21 на спеціальність «Електромонтер із ремонту й обслуговування електроустаткування».

Два роки служив в Алма-Аті (Казахстан) у підрозділі протиповітряної оборони, а опісля демобілізації влаштувався на роботу за спеціальністю на фірму «Союзелектропівденмонтаж» у Києві, де в складі робітничої бригади ліквідовували неполадки електричних систем у відповідних інстанціях по всій Київській області. Також брав участь у спорудженні та монтажних роботах декількох електростанцій. У 1990 році прийняв пропозицію трудитися в рідному місті електромонтером Сарненського обертового локомотивного депо. Роботи в той час вистачало, а от із зарплатнею були великі труднощі. Пропрацювавши на залізниці п’ять років, вирішив заробляти копійчину будівельною справою, а тому подався на заробітки в Москву, де гарував понад десять років. Саме там здобув професійні навики майже всіх видів будівельних робіт, адже часто доводилося зводити житлові й офісні споруди з «нуля», а цьому потрібні були неабиякі вміння та знання зовнішніх і внутрішніх оздоблювальних робіт.

DSC_5875
Фото Василя СОСЮКА.

Будівельна справа – відповідальна, нелегка й часто травматична. До того ж, коли доводиться працювати у статусі заробітчанина, характерні часті недоїдання, недосипання, надмірне фізичне навантаження, перевтома, та найбільше, мабуть, бентежить багатьох представників цієї професії відсутність поруч родини, адже часто-густо доводиться покидати рідний дім і їхати за сотні кілометрів на тривалий час. Найдовше Олегові Левчуку доводилося розлучатися з дружиною та дітьми аж на три місяці. Також пригадує, що йому та двом напарникам вдалося за три місяці збудувати два двоповерхових будинки з чималою житловою площею. Щоправда, фундамент уже був, але на зведенні коробки, покрівлі, монтажу водовідведення, оздоблювальних зовнішніх і внутрішніх роботах (проведення каналізаційних, вентиляційних, електричних вузлів) доводилося трудитися по 10-14 годин на добу, аби швидше повернутися додому. На якість роботи господарі жодного разу не нарікали, а тому й розраховувалися вчасно та повністю за попередньою домовленістю.

Після заробітчанського турне тривалий час працював у ТОВ «Західметал», де в межах району зводили та ремонтували садочки, школи… Останні два роки трудиться на вільних хлібах у Сарнах. «Замовлень на будівельні роботи нині вистачає від знайомих, друзів у райцентрі, – каже Олег Дмитрович. – Іноді доводиться шпаклювати й класти плитку на двох незалежних об’єктах одночасно, адже відмовити не можу. Та й люди хочуть якісних змін. Нині здебільшого віддаю перевагу внутрішнім роботам – у них можу краще себе реалізувати», – підсумував співрозмовник.

У вільний від роботи час найбільше задоволення отримує від рибальства, а тому щовихідних чи у свята поспішає до водойми, аби в тиші й певних роздумах посидіти з вудочками. Та й принести додому з кілограм-два улову. Дружина Людмила Іванівна часто готує різні рибні страви, які стали справжнім кулінарним делікатесом не тільки для всієї родини, а й для гостей. Подружжя Левчуків має сина Владислава й доньку Вікторію. Остання оселилася в Березному й разом із чоловіком розпочали будівництво власного будинку, але з приводу будівничих майстрів хвилюються найменше, адже тато Олег Дмитрович завжди радо поспішає допомогти доньці не тільки мудрою порадою, а й власними працьовитими руками.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz