Про життя в селі Дубки поспілкувались залюбки

Сонячні дні наприкінці липня в Дубках були істинно жниварськими. Людям було точно не до візиту журналістів: у магазинах пусто, домівки та подвір’я порожні.

Натомість на полях працювали цілими родинами: від найменших до найавторитетніших. Тож поспілкуватися з селянами можна було, лише спіймавши по дорозі на поле та з нього, чим, власне, і займалися.

DSC_5133Попри те, що Дубки близько до райцентру, проблеми зі сполученням тут є. Ні до Сарн, ні до Люхчі, де розташована сільська рада, не курсує громадський транспорт. Тож ідуть у місто до зупинок або добираються власним транспортом. Причиною тому, вважають місцеві, є погані дороги. У дощову погоду до Люхчі напряму взагалі не дістатись. Тому замість майже 5 км доводиться долати понад 15. Таким же маршрутом їде шкільний автобус.

У селі, якому в наступному році виповниться 300 років, проживає майже 500 осіб. Серед них багато молодих сімей, юні та діток. Селян турбує, що підростаючому поколінню нічим зайнятись. Тут немає клуба, тож секції чи гуртки не функціонують. На дискотеку молодь їде в Сарни чи Люхчу. Пригадують, як декілька років тому їм обіцяли встановити спортивно-ігровий майданчик. Уже вибрали місце, зачистили, завезли пісок, але на тому все й закінчилося.

Донедавна жителі потерпали від частих перебоїв електропостачання, адже в селі була лише одна трансформаторна підстанція. Нині проблему вирішили. А також провели Інтернет і не втрачають надії на газифікацію.

DSC_5215«Життя – не мед»

Миколу Михаліцького зустріли біля місцевого магазину. 60-річний чоловік проживає в Дубках усе життя, каже, село змінилося, розрослося. Колись ніхто не мав таких помешкань, як нині будують. Утім, на його думку, від цього життя в селі не змінилося на краще.

Раніше Микола Германович займався шевською справою, працював у побутовому комбінаті. Завжди любив коней, але своїх не мав, тож залюбки доглядав за чужими. Потім отримав травму – втратив ногу. Але на долю пан Микола не скаржиться: «Життя – не мед, але помаленьку справляюся, навчився вже. Спочатку не вмів, а тепер не проблема біля хати, що треба, зробити, водички набрати». Микола Германович мешкає сам, тому частенько приходить у магазин, де можна побачитись і побалакати з односельцями, пожартувати й відвести душу.

 

Любов до птахів у нього в крові

DSC_5178Чим займаються В’ячеслав і Віра Купчишині – здогадатись не важко, адже їхні голуби зустрічають гостей ще з вулиці. Про це подружжя «районка» вже писала. Проте й цього разу не змогли не провідати гарних господарів і їхнє птаство. Чоловіка вдома не застали, утім, жінка люб’язно запропонувала показати нам птицю, бо, каже, до частих відвідувачів уже звикла. Приходять і дітвора фотографувати, і дорослі подивитись, і молодята заходять за голубами на весілля. А назад птахи миру повертаються самі. Видно, їм тут і справді добре живеться.

Пані Віра розповідає, що її чоловік полюбляє пернатих із дитинства, тож доводиться миритись з улюбленою справою чоловіка вже років 30.

-А скільки ж у вас птахів? – запитую.DSC_5181-к

-А хіба їх можна порахувати? Навіть не знаю. Голуби є які завгодно. А ще індокачки, карликові декоративні курки. А нещодавно Славік купив пару павичів. Колись ми вже тримали їх, навіть пташенята були, але перевелись. Уже декілька років чоловік марив ними. І таки придбав. Зараз павич рідко розпускає хвіст. От весною цікаво дивитись, як витанцьовує біля самиці.

Господарка зізнається, що доглядати за ними вдвох зовсім нелегко: «Але любов до птахів у нього в крові, тож мушу підтримувати».

DSC_5227Обіцяного чотири роки ждуть

Директор Дубківської ЗОШ І ст. Віктор Калюхов працює там понад 24 роки, тож як ніхто знає про здобутки та труднощі початкової освіти в селі. Каже, що школа в них гарна, а завдяки реформі НУШ забезпечена новими меблями, технікою та яскраво розфарбована. У ній працюють п’ять учителів, навчаються 30 учнів. Оскільки Дубки – передміське село, то частина діток відвідують міські навчальні заклади.

«Школі потрібні пластикові вікна. Одне вдалося встановити. Проблема серйозна, бо ж літо проходить, незабаром почнуться холоди. Нам ще в 2015 році обіцяли, що їх зроблять. Але чекаємо й досі», – розповідає Віктор Оксентійович. Крім того, Дубківська ЗОШ досі на пічному опаленні, тож є необхідність його замінити на електричне.

 

Хороших магазинів багато не буває

Василя й Ольгу Копищиків застали за роботою. Молода сім’я працює над завершенням будівництва нового магазину в селі. Василь переконаний, що ще один магазин у Дубках точно не буде зайвим й аргументує: «От DSC_5220не вистачило мені цвяха. Зайшов в один магазин – немає, інший – теж. І так аж у Сарни мандруєш через одного цвяшка». Тому в майбутній крамниці планує продавати не лише продукти, а й широкий асортимент господарських товарів, щоб у місцевих не виникало таких ситуацій.

Дружина Ольга додає: «У нас мало пенсіонерів у селі, більше молоді. Тож хочеться, щоб було місце, де кави можна випити, купити щось смачненьке. Тому й вирішили відкрити ще один магазин. Щоб людям було зручніше».

Нову будівлю зводять вже понад два роки. Василь будував її своїми руками, адже здобув професію маляра-штукатура в Сарненському ВПУ-22. На рахунку професіонала не одна хатина в Сарнах і за кордоном, тож досвіду вистачає. Тату на будівництві допомагає 4-річний Дмитрик. Вправно повторює все, що робить батько, одно слово – справжній помічник.

DSC_5234

Деревообробний майстер Дубків

На подвір’ї та в будинку Сергійчуків завжди пахне свіжим деревом. Саме тут мешкає 28-річний столяр Василь. Фаховій обробці дерева він навчався в Сарненському ВПУ-22, хоча справу з ним мав ще з дитинства, адже батько Володимир теж свого часу виготовляв меблі.

Галина Григорівна, мама Василя, з гордістю демонструє зроблені сином вироби. Серед них столи, табуретки, ліжка, полички, тумбочки, комоди. Виготовляє їх у власній майстерні вдома. За якісними меблями до нього звертаються не тільки односельці, а й люди з усього району.

Фото Василя СОСЮКА.

DSC_5136 DSC_5238 DSC_5129

 

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz