Тварини віддячують любов’ю і ласкою

У сучасному світі дуже актуальними є проблеми жорстокого поводження з тваринами, про що свідчать регулярні пости й фото в соціальних мережах.

І часто-густо, коли домашній улюбленець потребує допомоги, надати її можуть представники однієї з найдавніших і найкорисніших професій — ветеринари. Люди, які обрали цей фах, заслуговують на повагу, бо несуть любов,  полегшують страждання братам нашим меншим.

У другу неділю серпня працівники ветеринарної медицини відзначають професійне свято. Напередодні зустрілася з фахівцем у своїй галузі – ветеринарним лікарем Сарненської районної державної лабораторії ветеринарної медицини Петром ПІЛАТОМ. Дуже вдячна йому, що, попри щільний графік, знайшов час для спілкування:

— Петре Кузьмичу, як ви прийшли у професію?

— Це було ще в радянські часи. Після восьмого класу поїхав у Полтавську область навчатися на ветеринара. Пам’ятаю, як у той час представники різних державних навчальних закладів приїжджали в школу набирати абітурієнтів, розповідали про професії. Мені виповнилось 15, коли остаточно обрав свій шлях. А після навчання повернувся в рідне село Одринки й почав працювати в колгоспі. Але недовго, бо пішов в армію, служив у військах зв’язку, був начальником радіостанції. Потім знову трудився в колгоспі, а через два роки прийшов у ветлікарню, довелося працювати і в колгоспі в Люхчі. Коли розпалися колективні господарства, повернувся у ветлікарню в Сарни.

— А пам’ятаєте першого «пацієнта», якому допомогли?

– У колгоспі в основному були корови, телята, вівці, коні. Це зараз поголів’я великої рогатої худоби катастрофічно зменшується. Пригадую, коли повернувся з армії, овець уже не було, їх вивезли в Казахстан через трагедію в Чорнобилі.

— Петре Кузьмичу, можете порівняти стан ветеринарії в той час і нині, що змінилося?

– Звісно, різниця є, і вона велика. Тоді було не тільки державне забезпечення, а й медичні препарати набагато якісніші, ніж тепер. І хвороб менше. А зараз менше худоби, а захворювань більше. Таких продуктивних тварин, як корови та свині, дуже поменшало. Люди віддають перевагу непродуктивним – котам і собакам.

Окрім того, ветеринари працюють за мінімальні зарплати. Молодь за такі гроші не хоче трудиться. Наприклад, у Цепцевичах, Карпилівці ветеринарних дільниць уже немає.

– До кого найчастіше доводиться виїжджати на виклики?

– До собак. Упродовж останніх 5-6 років у них прогресує вірусний ентерит. Хвороба вражає шлунок, кишечник, іде запалення слизових оболонок, пронос із кров’ю. Цей вірус у землі зберігається рік. А переносити його можуть коти й собаки, люди землею за ногами. Хворіють і дуже важко переносять недугу молоді собаки до півтора року. Старші – легше. До півроку велика смертність. Також докучає підшкірний кліщ і собакам, і котам.

– Читала, що раніше вік 12 років вважався граничним для тварин, а сьогодні 15-16 років бігають, і нічого. У мене собака жив 15 літ, кішці також 15-й рік. Чи не тому переважають онкохвороби у тварин?

– Щодо віку, то довше живуть прості дворняги, породисті – менше. Онкологічні хвороби дуже розповсюджені на сьогодні серед тварин, особливо в собак віком понад 5 років. Курячі крильця, шийки, які споживають тварини, вирощені на преміксах. У котів бувають пухлини. Їм проводять хіміотерапію так само, як людям. Якщо пухлина зверху – оперують.

— Ваш робочий день, мабуть, дуже насичений?

– По-різному буває. Адже є не тільки лікувальна, а й профілактична робота – проводити щеплення собак від сказу, брати кров на дослідження на лейкоз, бруцельоз, робити вакцинацію тваринам. Багато людей приносять котів і собак для стерилізації та кастрації.

Одно слово, дуже багато роботи й різних пацієнтів. На жаль, трапляються й тяжкі випадки, де не можна нічим зарадити. Але переважно допомагаємо тваринкам.

— Якщо порівнювати професії звичайного лікаря та ветеринара, то для мене основна різниця полягає в тому, що тварина не може розказати, що в неї болить. Дивиться на тебе такими вірними очима, а пояснити не може…

– Різниця, насамперед, у діагностиці. Адже кожен лікар має одну спеціалізацію, а ветеринар – багатопрофільний. Він – і хірург, і акушер, і гінеколог, і терапевт. Встановити правильний діагноз не так і просто, як часом здається. Але першочергове правило всієї медицини, зокрема й ветеринарної, залишається єдиним — не нашкодити.

— Розкажіть один із випадків, що запам’ятався.

– Їх багато. Одного разу треба було зробити укол котові. Зателефонував і запитав хазяїна, чи кіт удома. Коли ж приїхав, виявилось, що після мого дзвінка тваринка ніби зрозуміла, про що мова, й почала настирливо проситися на вулицю. А після мого від’їзду кіт одразу повернувся у квартиру.

А другий випадок із собакою. В перший день поставив йому крапельницю, а на другий за годину до приїзду, за словами власників, собака став дуже неспокійним, хотів десь заховатися чи втекти. Так само поводився і в наступні дні, відчуваючи мій приїзд.

— Петре Кузьмичу, не всі знають, що випуск нової продукції косметичних засобів чи побутової хімії часом тісно пов’язаний зі смертю та стражданнями мільйонів безневинних тварин. Подібна ситуація вже давно викликає гостру критику з боку зоозахисників і просто небайдужих людей. Сучасна наука в практичних експериментах часто використовує лабораторних тварин у практичних цілях, яких після їх завершення  найчастіше знищують. Вважаєте це жорстоким поводженням чи необхідністю для розвитку науки?

– З одного боку, на комусь треба досліджувати, хтось мусить бути піддослідним кроликом, як кажуть. І для лабораторного дослідження спеціально розводять мишей, кролів. Це не є жорстоке поводження. До того ж, такі тести не є показовими. Протестовані речовини могли не зашкодити, скажімо, щурам чи кролям. Але людину могли вбити. Були такі випадки.

А з іншого — жодне відкриття не варте того, щоб ризикувати життям тваринки. Розвиток комп’ютерної техніки вже сьогодні дає можливість створювати якісні тривимірні моделі живих тканин й органів і спостерігати за ними в динаміці, моделювати їхній стан і проводити експерименти, не загрожуючи живим істотам.

— Чи часто доводиться виїжджати на виклики? Як поводяться Ваші пацієнти на своїй території?

— Безперечно, господарям ліпше, коли приїздять до них додому. Але тваринка все одно відчуває запах лікаря. Окрім того, якщо їду на виклики, не встигаю всіх прийняти в лікарні. Часом до пізньої ночі або до посеред ночі  триває робочий день. Ідеальний варіант, коли пацієнти стоять усі в черзі. Тоді встигаєш більше, не витрачаючи часу на дорогу.

— Які можуть виникати складнощі при домашній терапії без постійного спостереження лікаря?

— Бувають ситуації, коли не можна вдома поставити внутрішньовенний катетер, а потрібно прокапати тварину. Тому переконую власника тваринки, що краще привезти її в клініку. Але часто господарі відмовляються, попри те, що в домашніх умовах складно провести таку роботу. Тому дуже важливо, щоб саме хазяїн дослухався до лікаря-ветеринара, а ще не шукав порад і відповідей в Інтернеті.

– Що думаєте про самовільне непрофесійне лікування господарями своїх улюбленців? Зізнаюсь чесно, й сама належу до категорії таких.

– Це найгірше й неправильно. Бо після такого самолікування завжди тваринки потрапляють у ветеринарну лікарню в стані, коли, буває, допомогти вже дуже складно. Тому якщо є підозра на щось, краще, щоб саме лікар діагностував чи призначив терапію. Адже симптоми бувають схожі, а хвороби – різні. Тож краще не доводити до стану, коли тварині допомогти вже не можна.

Дуже відповідально ставиться до свого собаки Петро Гоч із Немович. Був випадок, коли він пішов по ряску, а собака побіг за ним. Поблизу річки його вкусила змія. Господар уже ні на що не сподівався, хоча негайно звернувся за допомогою. Тварину повністю паралізувало. Однак через три дні собака почав видужувати.

Добре, якщо проблема не складна й людина може самотужки в домашніх умовах лікувати. Але, на жаль, у собаки, скажімо, вірусний ентерит, а хазяї думають, що глисти й починають неправильно лікувати, втрачаючи час. А у тварини щезає апетит, з’являється блювота, їй гіршає, й вона важче піддається лікуванню. Тож якщо ваш улюбленець поводиться не так, як завжди, — не чекайте, доки йому стане ще гірше, а відразу звертайтеся до клініки.

– Тема бездомних тварин часто є причиною дискусій у соціальних мережах.  Є волонтери, які опікуються такими тваринами, збирають для них гроші. Але, на жаль, є люди, які на цьому спекулюють.

– Так, я згоден із Вами. Якби був притулок, подібні проблеми не виникали б, але його немає.

– Петре Кузьмичу, а які найпоширеніші проблеми у тварин, з якими до вас звертаються?

– Хронічна ниркова недостатність, панкреатит, гастрит, отруєння, інтоксикація, харчова інфекція та, як уже казав, онкологічні захворювання.

– В яку пору року тварини найчастіше хворіють?

– Є сезонні хвороби. Наприклад, восени чи ранньою весною вони схильні до захворювань, які спричиняють укуси кліщів. У кожного сезону – своя особливість. Харчові інфекції, приміром, трапляються через об’їдки, якими люди люблять підгодовувати тваринок, особливо після святкового застілля, не розуміючи, що вони можуть бути шкідливими.

– Із ким важче мати справу у Вашій роботі — тваринами чи їхніми господарями?

– Є різні власники, і різні тварини. Побутує думка, що тварини дуже схожі за характером на хазяїв. І це правда. З тваринами і важко, і легко водночас. Вони не вміють говорити, тому мовчать або можуть вкусити чи подряпати — і все, а людина здатна як на хороші вчинки, так і погані. Буває, наприклад, що не зміг допомогти, але людина прийшла й усе одно подякувала, але всім добрим ніколи не будеш.

– Петре Кузьмичу, що, на Вашу думку, означає бути хорошим ветлікарем?

– Насамперед,  треба любити тварин, свою професію й надавати допомогу в будь-яку пору доби, а не тільки з 9 ранку до 6 вечора. Був випадок, коли зателефонували вночі, що з 5 поверху з вікна випав кіт. А в три години ночі якось довелося робити операцію мисливському собаці, якому дикий кабан розірвав живіт. Інакше до ранку не дожив би.

Щоб удосконалювати свої вміння, необхідно читати професійну літературу. В інтернеті не завжди напишуть правильно й конкретно, лише в загальному. Спілкуємося з колегами з інших областей, ділимося досвідом.

– А що б Ви побажали власникам тварин?

– Будь-яку тваринку, яку взяли, треба доглядати. Не хочеш піклуватися про неї – не бери, щоб не страждала. А то, буває, поки маленьке кошеня чи собаченя – пограються, як з іграшкою, а потім викинуть на вулицю поповнювати армію бездомних.

Фото Василя СОСЮКА.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz