30 кілометрів безвідповідальності

Щодня дістаючись додому маршруткою із Сарн до Немович, доводиться слухати нарікання водіїв, які їдуть у Рівне з Зарічного та Дубровиці, на стан дороги між Яринівкою і Ремчицями.

Після звернень до «Сарненських новин» і пасажирів цих маршрутів попросили перевізника Василя Соломку бути нашим гідом і виїхали особисто переконатись у правдивості скарг і поспілкуватись із водіями. Хоча, чесно кажучи, відрізок, який проїхали, дорогою назвати важко. Попри те, що всі водії поспішали, зупинялись і погоджувалися сказати декілька слів.

????????????????????????????????????
Фото Василя СОСЮКА.

Першим спинили Олександра Масовця, якому доводиться їздити цим шляхом щодня й не один раз за маршрутом Рівне-Зарічне:

– Знаєте, дорога просто в жахливому стані. Її тут ніколи й не було, й ніхто її не робить, ніби зняли асфальт – і забули. І від того, що напишете в газету, думаю, геть нічого не зміниться. До речі, в Орв’яниці й Соломіївці така ж ситуація, а перевозити людей по такій дорозі – це жах. Одно слово, тяжко на кишеню як перевізнику, так і водіям. А графік руху? Його складають для нормального тракту. Буває, пасажири поспішають, аби пересісти на іншу маршрутку, а в графік можна й не вкластися. Тому часто виїжджаємо раніше.

Про самого Олександра Масовця пасажири відгукуються позитивно: «Дуже приємний водій, людяний, привітний і ввічливий, жартує і посміхається завжди. Таких одиниці, – каже Анна Янцур. – Понад 20 років діставалась до роботи маршруткою, завжди приємно їхати, але транспортний засіб незручний, низький».

Водій нерегулярних перевезень маршруту Сарни-Київ, Сарни-Дубровиця Віталій також ділиться враженнями. Чоловік за кермом із 90-х років ХХ ст., а останніх 8 їздить у столицю:

– Є різниця, звісно, коли їдеш по «варшавці», а коли по відрізку Яринівка-Ремчиці. Пасажири ставляться з розумінням, а водії звикають, хоча звикнути до такого непросто. Можу проїхати 300 кілометрів і не відчути такої втоми, як від цих 30 до Дубровиці.

Попросивши вибачення (адже пасажири чекають), Віталій поїхав, а ми продовжили розмову зі ще одним Олександром: слів

– Крім нецензурних, інших немає, щоб описати відчуття від пасажирських перевезень цією дорогою. Третій рік поспіль їжджу на Київ. Саме тут, поблизу хутора Суха Груша, дорога така жахлива. Особливо коли піде дощ і позаливає ями. Хто не знає, то колеса зразу можна залишити. Ось бачите, й зараз залито дощем. А це ж усе копійка, ремонт машин за рахунок перевізника, ходова просто не витримує.

Насамкінець поспілкувались із Володимиром, якому дуже часто доводиться їхати в Дубровицю у справах – там є земельні паї, окрім того, треба обслуговувати два будинки:

– Голова починає боліти тільки від згадки про поїздку. І машину шкода. Це ж міжнародна траса!.. А цікаво, як це білоруси витримують? Просто слів не вистачає, щоб щось сказати.

Юрій Гриневич:

– Ще у квітні перед виборами президента України викладав цілу низку світлин цих ям на дорозі державного значення Рівне-Старокостянтинів у соціальних мережах. Коли їде фура, яка заїжджає з боку Білорусі, її можна обігнати пішки. Поки білоруси дістануться до міста Сарни, то в них пропадає бажання їхати далі, хоч куди вони направлялися. 30 кілометрів безвідповідальності в усій красі.

Погоджуюсь із Юрієм, що найгірші дороги викликають злість і нецензурну лайку в наших водіїв, а в іноземців – культурний шок. Скажімо, 150 разів висвітлювали проблеми болючого мосту над Горинню в Ремчицях. Чому нічого не змінюється? Бо виконавчі можновладці на місцях знають, що можна вкрасти і за це їм нічого не буде, каже Юрій Гриневич.

Напрямок дороги від Яринівки до Берестя перед самою Дубровицею Юрій називає місячним ландшафтом. Хоч би як потребував, у темну пору доби ніколи туди не їде. Перебудовує свої плани так, щоб це був ясний день, не дощовий. Просто посеред білого дня в Бережниці, Орв’яниці, Соломіївці, Бересті можна своє авто через ями покласти на дах навіть при швидкості 40 кілометрів.

Отож перевізники Дубровиці, Рівного, Сарн і Зарічного, водії, які долають такі шляхи й заслуговують на державні нагороди (адже дорога Рівне-Старокостянтинів – державного значення) дуже сподіваються, що проблему вирішать ті, хто мусить це зробити. Бо жахливий стан доріг призводить до половини смертельних аварій. Не раз задумувалась: чому на долю розумних і рішучих, активних і талановитих моїх співвітчизників, які мають ідеали й готові змінюватися та змінювати свою країну, випало стільки страждань? Навіть у маленьких населених пунктах люди готові працювати, творити. Дуже шкода, що частина цих молодих людей покидає країну, аби заробляти за кордоном. Бо з того, що дратує, перші в списку наші жахливі дороги.

Залиште коментар

Станьте першим, хто прокоментує!

Повідомити
avatar

wpDiscuz